Замкова гора – одне з найзагадковіших місць Києва, овіяне ореолом таємниці та містики. Почнемо з того, що це одна з найбільш відомих та популярних з 13 київських Лисих гір. Мабуть, друга в топі після Лисої гори на Видубичах, яку у давнину називали Дівич-горою. Далі на kyiv.name.
Паранормальна зона в серці Києва
Як відомо, на Лисі гори Києва, за повір’ями з самої давнини зліталися на свої шабаші відьми з усієї України. Тут вони приносили жертви, танцювали та брали участь в оргіях з представниками нечистої сили або з самим дияволом. Зазначимо, що до відьом і відьмаків кияни запросто могли зарахувати адептів будь-яких нехристиянських культів. І сьогодні на Замковій горі проводять свої обряди неоязичники і навіть сатаністи. Тут ви побачите жертовник та цілий комплекс сакральних споруд, зокрема стіну з зображенням священного каменю Латир. Екстрасенси та езотерики вважають гори, на яких свого часу був зведений Київ, паранормальною зоною, а одна з найдавніших назв Замкової гори — Києвиця означає відьма.
Найміцніша фортеця Подніпров’я
Сьогодні гора більше нагадує привід, бо тут панує запустіння: занедбані могили, склеп, розмальований графіті, старовинні кам’яні сходи, залишки кладки… Але з другої половини І тисячоліття до кінця XVII століття на горі кипіло життя та існувала забудова. У VIII – ІХ століттях тут за різними версіями існував заміський палац легендарного князя Кия, або резиденція його брата князя Хорива, а можливо і монастир. Тому одна з назв гори — Хоревиця. Знайдені на горі ливарні формочки говорять про те що за часів Русі тут існував ремісничий (посадський) центр, найбільший у Східній Європі. Ремісники різали камінь, обробляли кістку та виготовляли різноманітні ювелірні прикраси.
У всі століття існування Русі, а потім за часів Литовського князівства та Речі Посполитої гора була щільно заселена. З XIV століття тут височів замок, що належав князю Володимиру Ольгердовичу та згодом його нащадкам. За князів на горі працював монетний двір та карбувалася власна монета. У 1471 році після припинення існування Київського князівства замок перетворився на резиденцію київських воєвод.
До XVI століття це була наймогутніша фортеця краю. На 1552 рік у твердині існувало 15 трьохʼярусних сторожових веж, навісні мости, рви, 4 колодязі. Стіни фортеці складалися з прямокутних соснових зрубів — городень. У довжину вони були від 4 до 8 м і слугували господарськими приміщеннями. Тут зберігали військові припаси, майно, документи та тримали арештантів.
Воріт у замку було двоє — Воєводські на півночі біля сучасного Житнього ринку та Драбські на півдні, де розташовувався Кривий міст, який єднав їх з Клинцем — частиною гори, де зараз знаходяться металеві сходи на Андріївський узвіз (у ті часи гора Уздихальниця). У XVII столітті після пожежі городні замінили на дубовий частокіл. За описом на 1619 рік у замку були тільки три вежі: над обома воротами та башта-донжон в середині фортеці.
У Київському замку діяла канцелярія воєводи та засідав гродський суд. На Воєводській башті, де стояв київський гарнізон з середини XVI століття працював баштовий годинник та мешкав годинникар, який носив особливу уніформу. Тут працювали дві корчми та існувало близько 20 споруд різного призначення. На 1552 рік у фортеці діяли три православних та один католицький храм. Через сто років залишилося тільки православна церква Покрови Пресвятої Богородиці.
Всі споруди були виключно дерев’яними, а не мурованими, бо на горі періодично траплялись зсуви ґрунту, що були спричинені викошуванням рослин під стінами фортеці в оборонних цілях. Навіть повинність така існувала у городян. У давнину площа гори сягала 2 га, але поступово зменшувалась. Три великих зсуви були зафіксовані тільки у XVII столітті.
Битви, пожежі та страти відьом
Ще з князівських часів на горі відбувалися публічні страти під стінами замку. Так за переказами тут було спалено півтори тисячі відьом. Погодьтеся, число жертв гонінь вражає. Чи не витають душі безневинно страчених жінок навколо гори й сьогодні? Але про привиди трохи згодом.
Пожежі були для тих часів ділом доволі звичайним. У 1482 році хан Менглі Герей з військом захопив та спалив замок, прихопивши у якості трофея тодішнього воєводу Івана Хоткевича з дружиною. Наприкінці XVI століття замок двічі брали козаки під час повстань Криштофа Косинського та Северина Наливайка.
У 1481 році на горі Клинець біля воріт замка стратили князів-змовників проти великого князя Литовского, Михайла Олельковича та Івана Гольшнського, а у 1630 році коронний гетьман Станіслав Конецьпольський посадив тут на палю полковника Кизима з сином, що підтримали козацьке повстання під проводом Острянина та Гуні.
Гору ще називали Киселівкою на честь знаного воєводи Адама Киселя, що у 1649 році здав замок в оренду київському магістрату і тому ж році проводив тут перемовини з гетьманом Богданом Хмельницьким щодо відносин між їх адміністраціями у Києві згідно Зборівського договору. Саме козацьке військо Хмельницького майже повністю спалило замок у 1651 році, хоча залишки укріплень ще намагався використати полковник Данило Виговський у 1658 році, змагаючись з московським гарнізоном. Потім фортецю розібрали на частини.
На горі з того часу подоляни розбивали баштани та городи. У 1682 році у підніжжя гори з’явився Фролівський жіночий монастир. А пізніше і саму гору стали називали Фролівською. У 1811 році у монастирі сталася пожежа під час якої згоріли всі дерев’яні приміщення та загинули 40 чорниць. Вони намагалися врятувати ікони.
Цвинтарні привиди та вовкулаки
З 1816 року мешканці Подолу, Кожум’яків та Гончарів розташували на горі кладовище, хоча, чому саме тут залишається загадкою. Згодом гора перейшла у власність Фролівського монастиря. Монастир влаштував тут спочатку кладовище для чорниць, а пізніше для священиків та міської еліти, де брав плату за місця, зробив огорожу та побудував Троїцьку церкву. Її знищили комуністи у 1938 році, коли хотіли посадити тут парк. У період 1943-1988-х років на горі існувала військова частина з радіостанцією, що глушила західні радіо. ЇЇ теж розібрали на цеглу.
Цікаво, що за переказами на Замковій горі відьом не тільки спалювали, а й хоронили. Сторожили розповідали, що у XIX столітті, копаючи фундамент для будівництва робітники знайшли велику кількість осикових кілків.
Кияни не радять ходити на гору поодинці або вночі, бо тут часто бачать привидів. Про них кажуть і легенди! Одна розповідає про похованих на цвинтарі чотирьох чорниць, душі яких й сьогодні не знають спокою. Їх привиди лякають туристів на вершині гори.
Інший переказ перегукується з історією панночки з оповідання “Вій” Миколи Гоголя, що після польотів з бурсаком Хомою Брутом на спині зі старої відьми перетворилася на молоду жінку. Жила в Фролівському монастирі чорниця в літах, що наглядала за цвинтарем. Одного разу вона повернулася настільки помолоділою, що подруги її спочатку не впізнали, та пішла у свою келію. На ранок чорницю не знайшли, хоча вийти з приміщення непоміченою вона б не змогла.
Ще подейкують про чаклуна-вовкулаку з Ірпінських лісів, що зі зграєю перевертнів-розбійників у вигляді вовків приходить на гору два рази на рік – восени та навесні, де влаштовує шабаш з танцями навколо вогню. На світанку чудовиська обертаються на людей та розчиняються у натовпі. Мовляв, саме тому, на горі й зникають люди, інколи цілими групами. Біоенергетики кажуть, що по саме по горі проходять геотектонічні розломи і навіть дерева мають тут неправильну форму, тому паранормальним явищам годі й дивуватися. Додамо, що з Замкової гори відкривається один з найбільш мальовничих в Києві вид на Воздвиженку, Андріївський узвіз, Поділ та увесь Київ і сюди завжди хочеться повернутися.