Мало хто знає, але Труханів острів має дуже довгу і водночас цікаву історію. У XXI столітті тут відбувається безліч заходів у пам’ятні дні земляцтва. Крім цього, тут знаходиться величезна кількість пам’яток та цікавих місць. І все ж, незважаючи на всі ці плюси безліч киян навіть не були тут, що вже говорити про незнання історії цього місця. Варто дізнатися про історію острова трохи більше, а також чому він може бути цікавий людям і у XXI столітті. Далі на kyiv.name.
Перші згадки про Труханів острів
Про ранній період острова майже нічого невідомо. Літописи свідчать, що за часів Київської Русі на Трухановому острові було поселення Ольжище, яким особисто володіла багатьом відома княгиня Ольга. Після її смерті острів перейшов у володіння одного з найдавніших і найголовніших монастирів XII-XVII століть у Києві, а саме Свято-Миколаївському пустельному монастирю. Лише ближче до XVIII століття, а точніше у 1698 році, цей острів повертається у володіння міста.
У другій половині XVIII століття на острові було створено перше та друге об’єднання Дніпровського пароплавства з майстернями та поселеннями при них.
Гуляння на Трухановому острові
Проблема Труханового острова була в тому, що він лежав на кордоні між Київською та Чернігівською губерніями, а отже був однаково далекий до влади з обох боків.
Дістатись цього місця можна було тільки по воді. Саме тому воно стало ідеальним місцем, щоб розважатися без гальм і не псувати собі репутацію в якомусь з міст. Тому тут відкривалися численні готелі, пивні, буфети, ресторани, а всі відвідувачі, крім звичайної їжі, могли випробувати вишукані та не дуже розваги.
Студенти-юнкери приїжджали на Труханів, щоб після відвідування того ж ресторану як слід подратися один з одним.
Ресторан підприємця Гинтовта “Ермітаж” пропонував дорогу кухню та катання в однойменному парку на рейкових візках, що було своєрідним аналогом американських гірок.
До того, про труханівських жриць кохання того часу є окремі згадки в багатьох записах людей, які відвідували острів.
Крім цього, Олександр Купрін у своїй повісті “Яма” говорив, що на острові в той час було комфортно і вишуканій публіці, і контрабандистам, і пролетаріату, і дівчатам легкої поведінки. Хоча подібна ситуація заважала багатьом порядним підприємцям. Наприклад, у 1865 році киянин Іван Петрович Сухота відкрив на острові буфети та планував відкрити розважальний заклад. Міська влада, на превеликий жаль, вирішила закрити буфет Сухоти через відсутність поліцейського контролю на острові.
Саме після періоду беззаконня починається більш відома історія цього місця.
Період XX століття
На початку ХХ століття конфігурація Труханівського острова та його внутрішніх заток мало де змінилася. Добре помітно, що на відміну від сучасного острова Матвіївська затока у своїй південній частині не має форми вузької щілини. Вона вже розрита з боку західного півострова, що став вужчим. Із західного боку острова виникла друга затока, яка називається затока Водник. Сучасна західна затока Матвіївська губа – траса для греблі, яка проходила східним кордоном поселення, в ті часи являла собою виключно заплавне озеро, яке перетворювалося на Дніпровську протоку під час повеней. Приблизно так само виглядала і друга протока, яка проходила через сучасну систему заплавних озер системи Бабиного через Труханів острів. Вона також наповнювалася, ймовірно, тільки в період повені, розпадаючись на ланцюжок озер. На єдиному аерофотознімку 26 вересня 1943 року вона показана в меженний період. Це пояснює різницю з матеріалами довоєнної радянської фотографії 1920-1930 років, що показувало її як повноцінну протоку. Між обома цими протоками існував великий масив пісків, що відкладалися під час повеней. Саме в цьому місці своїм старим річищем йшли головні води Дніпра під час бурхливих повеней. Наявність цієї піщаної мілини підтверджується спогадами багатьох старожилів Труханова острова. Наприклад, звідси розповідала Є. Л. Томарова.
У міжвоєнний час невпинно зростає поселення Труханіва. На карті 1924 року показано Труханівську слобідку з наступними вулицями: Чернігівська, Катеринославська, Уманська, Київська, Полтавська, Чигиринська та Фарсковейська.
У травні 1928 року президія міської ради, враховуючи, що поселення Труханів щорічно затоплюється весняним повідом, прийняло рішення про недоцільність здійснювати на ньому будівництво та доручив відділу комунального господарства стежити та запобігати випадкам самовільної забудови острова. Будувати нове житло заборонялося, але старе залишилося недоторканим.
Загалом перед Другою світовою війною острів Труханів був одним з найменш заселених місцевостей Києва. За переписом, проведеним у 1926 році на гектар площі, тут жило лише 86 жителів.
Станом на 1934 рік на Трухановому острові офіційно проживало 2404 особи, з них робітників 1435 осіб, але лише 205 працювало в майстерні пароплавства прямо тут на острові, інші кожного ранку їхали на зміну в київські підприємства. У селищі більшість людей проживало в традиційних одноповерхових будиночках. Четверта частина дошкільнят відвідувала садок, а третина дітей шкільного віку навчалася в місцевій школі. У 1939 році тут мешкало вже близько 5000 осіб.
Що тут робити у ХХІ столітті?
Насправді ще у 1918 році німці заклали культуру пляжного відпочинку на Трухановому острові. Річ у тім, що саме в цей час Вільгельм II наказав розчистити тут піщаний берег, зробити переодягання та лавки для відпочиваючих.
Німці, зрозуміло, пішли, а традиції відпочивати в спеку на пляжі залишилися. Влітку тут навіть яблуку нема де впасти.
Навіть у період німецької окупації під час Другої світової війни на пляжах Труханіва купалися та приймали сонячні ванни.
Подейкують, що німці привезли на береги Труханіва не лише чисті піски та гарний відпочинок, а й традиції голого відпочинку.
Пізніше радянська влада таке починання лише підтримала, адже це був своєрідний протест проти церковних заповідей.
У столиці України проходили голі марші. Учасники таких акцій вважали себе прогресивною частиною суспільства та охоче несли свою позицію у маси. Саме ці люди голими засмагали та купалися на громадських пляжах острова Труханів не окремо, а разом з усіма відпочиваючими.
Кінець цьому поклав відомий радянський лікар Семашко, вказавши на не гігієнічність явища, що, своєю чергою, змусило нудистів відпочивати окремо. Нудистський та звичайний пляжі досі існують на острові, завдяки чому багато хто приїжджає сюди відпочивати.
Щоправда, німці принесли не лише цивілізацію та нову традицію, а й трагедію у це місце. Вони спалили поселення Труханів, коли відступали з Києва у 1943 році. Саме німці знищили робоче селище вщент.
Усі дерев’яні будівлі місцевих жителів були знищені, а тисячі людей опинилися просто на вулиці.
Саме через це в 1989 році на згадку про ці події на острові встановили пам’ятну скульптуру: солдат, що повернувся з фронту, стоїть біля обгорілого човна.
Загалом, приїхати на острів варто абсолютно всім, адже це місце не просто наповнено своєю історією, а й дозволяє людям відпочити як слід відпочити. Адже в гарячий день Труханів острів просто прекрасне місце для відпочинку киян!