Про екоферму “Бабині кози” знає багато киян, адже це чудове місце, де можна не тільки придбати екологічну молочну продукцію, але й гарно провести час серед природи та добрих білобоких тварин. Власниками ферми є сімейство Бабіних, які надзвичайно люблять свою справу та вкладають в неї всі сили та душу. На їх шляху були злети й падіння, але попри це, вони не здалися й продовжили працювати на ниві свого господарства. Далі на kyiv.name.
Екоферма – це фермерське господарство, яке використовує принципи екологічного сільськогосподарського виробництва. Основна мета екоферм – забезпечення екологічно чистого та сталого виробництва харчових продуктів, збереження природних ресурсів та біорізноманіття, а також забезпечення добробуту тварин та довкілля.
Як з’явилася ідея створення бізнесу
Козина екоферма “Бабині кози” – це екологічна ферма європейського рівня, що розташована у селі Галайки Київської області. Власниками ферми є молода пара Анна та Олександр Бабіни, які вже понад шістнадцять років займаються розведенням кіз, виготовленням сирів, масла та навіть мила.
Ідея створити козиний бізнес з’явилася в Олександра ще у 2006 році, після того, як чоловік відвідав подібні ферми у Латвії, Чехії та Німеччині. Оскільки на той час ця ніша в Україні не була дуже розвинена, сімейство вирішило спробувати побудувати власний бізнес. Спочатку молоді фермери закупили понад вісімдесят голів звичайних українських кіз, але згодом виявили, що ті дають дуже мало молока та, до того ж, воно мало характерний специфічний присмак, який не всім до вподоби. Тому Олександр та Анна вирішили збути тварин, а натомість купити породистих. Їх вибір пав на заанівську породу, яка є найпопулярнішою у світі та не спроста, адже тварини дають багато молока, до того ж неймовірно смачного. Тварин фермери закупили в Латвії, шістдесят п’ять дорослих кіз та вісімдесят п’ять козенят.
Розвиток ферми та супутні труднощі
Спочатку робота ферми була зорієнтована на розведення худоби. Але згодом, через велику кількість молока, сім’я вирішила зайнятися ще і його переробкою, створивши сироварню. Спершу фермери варили прості сири, такі як любительський та бринза. Але незабаром Олександр закінчив курси у Каунаському Технологічному Університеті, закупив спеціальне обладнання та почав виготовляти вже дорогі сири різноманітних сортів, серед них: молоді та витримані дорогі. Молоді мають солонуватий присмак, схожі на бринзу. Серед дорогих переважають “Шеврет”, “Капрінос” і “Пауло”, ці види сирів мають тривалу витримку, що надає продукту характерний гострий присмак.
Крім сироваріння сім’я згодом почала займатися ще виготовленням мила. Одного разу Анна вдома побачила каустичну соду, яку зазвичай використовують для виготовлення мила, відтоді і з’явилася ця ідея. Спочатку жінка намагалася готувати його на основі рослинної олії, але не виходило, було надто м’яке, тому Анна, маючи освіту технолога, змогла підібрати потрібні компоненти, одним з яких було охолоджене козине молоко. Крім молока Анна використовувала ще такі інгредієнти, як: ефірні масла, трави, каву тощо. В результаті виходило близько тридцяти різних видів мила. Крім сироваріння та мильного виробництва фермери виготовляли ще масло та деяку м’ясну продукцію.
Попри те, що у виготовленні продукції родина мала успіх, все ж цей період для Бабіних видався дуже складним. Олександр та Анна мало відпочивали та багато працювали, до того жінка була ще й вагітна. В будні сімейство займалося виготовленням продукції, а у вихідні їздили на ярмарки та фестивалі її реалізовувати. Це був шалений темп. Але попри труднощі, завдяки злагодженій та наполегливій праці, сім’я все ж змогла вийти на новий рівень та не збанкрутувати. Кожен рік більшу частину зароблених коштів родина вкладала у бізнес: купували нове обладнання, техніку та облаштовували для відвідувачів ферму, кількість яких все зростала. Тому, Олександр та Анна займалися додатково ще й туризмом. Для масштабування паралельно почали співпрацювати з багатьма столичними туристичними агенціями.
Ситуація ускладнилася, коли на українському ринку активно почав з’являтися подібний бізнес. Стало складніше реалізовувати продукт та й відвідувачів стало менше, до того ж, ще й почалася пандемія Conid-19. Для сім’ї Бабіних настали скрутні часи. Фермери навіть задумувалися про збуття господарства. Планували просто купувати коров’яче молоко й переробляти його. Але все ж цього не сталося. Для того, щоб не збанкрутувати, фермери почали варити коров’ячі й козині сири та намагалися реалізовувати в провідні українські супермаркети. Це спрацювало. Був попит, тому ситуація обіцяла бути стабільною, але почалася війна.
З початком повномасштабного вторгнення почалися серйозні проблеми з реалізацією продукції. Для того, щоб хоч якось триматися на плаву, сім’я возила продавати продукцію в райцентр, також пропонували продукцію найближчим магазинам. Загалом, вести бізнес під час війни стало дуже складно, але молоді бізнесмени все ж тримаються. Попри власні негаразди, фермери намагалися також допомагати українським військовим, організовуючи різні благодійні акції.
Утримання господарства
Кози перебувають в спеціально облаштованих стайнях. Доять та годують тварин двічі на день. Процес доїння стерильний та автоматизований, адже фермери використовують спеціальний доїльний апарат. Також процес доїння полегшує доїльна система, яку винайшов Олександр. Особливість її полягає в тому, що доїти можна одночасно дванадцять кіз, що неабияк пришвидшує процес.
Годують тварин в холодну пору року екологічними, якісними кормами, такими як зерно, сіно тощо. З весни до осені кіз випасають.