У сфері української науки є безліч талановитих людей, одним із таких особистостей є видатний учений-патофізіолог Олександр Олександрович Богомолець, який зробив неабиякий вклад у розвиток різних галузей медицини та науки загалом. Далі на kyiv.name.
Становлення Олександра Богомольця
Олександр Олександрович Богомолець – видатний український вчений-патофізіолог. Народився Олександр 24 травня 1881 року в Лук’янівській в’язниці у Києві. Мати Софія Богомолець – політув’язнена. Батько Олександр Михайлович – за професією був лікарем, але на той час також був покараний владою за участь у революційному русі та засланий в Сибір. Розпочав навчання юний Богомолець у першій Київській гімназії, яку згодом закінчив з відзнакою. Далі пішов здобувати юридичну освіту в університеті Св. Володимира, але того ж року перевівся на медичний факультет. Довго хлопець там не провчився, адже захворів на туберкульоз, тому довелося переїхати у більш сприятливий клімат – в Одесу, там юнак і продовжив навчання. В Новоросійському університеті Олександр видає свою першу наукову роботу на тему: “Будова і мікрофізіологію бруннерових залоз”. Вже після успішного закінчення навчання, Олександра призначають лаборантом на кафедрі загальної патології Новоросійського університету, а згодом і приват-доцентом.
Професійний шлях та досягнення
Згодом Богомолець успішно захищає дисертацію і виїжджає на рік за кордон, де працює у провідних клініках Німеччини та Франції, після чого отримує звання професора та очолює кафедри загальної патології та бактеріології медичного факультету Саратовського університету. Тут Олександр згодом створює наукову лабораторію, де займається вивченням механізмів клітинного й гуморального імунітету, анафілаксії та проблем імунології. Вже в 1917 році стає старшим епідеміологом Саратовського губернського відділу охорони здоров’я. У 1921 році Олександр видає власний підручник “Короткий курс патологічної фізіології”, а у 1923 році науковець організовує першу в країні протималярійну лабораторію, яка досить ефективно на той час працювала.
Згодом Богомолець переїхав до Москви, де очолив кафедру патологічної фізіології в Московському державному університеті, також одночасно обійняв посаду директора Інституту гематології і переливання крові Академії наук. Саме тут, під керівництвом Олександра Олександровича було вперше вирішено завдання надійної консервації крові. В цей період науковець написав важливі наукові праці, такі як: “Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу”, “Патологічна фізіологія”, “Криза ендокринології”, “Загадка смерті”, “Введення у вчення про конституції і діатез”, “Про вегетативні центри обміну”, “Набряк. Нарис патогенезу”. Вже в 1930 році Олександр Богомолець повернувся в Київ, де згодом став президентом Академії наук Української РСР та директором двох інститутів – Інституту експериментальної біології і патології та Інституту клінічної фізіології Академії наук, нині ці два інститути носять ім’я академіка та вважаються найбільшими науковими центрами. В цей період Олександр активно займався питаннями патологічної фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, вченням про конституції і діатез, онкології, фізіології і патології сполучної тканини та проблемам довголіття. Значним досягненням Богомольця став власно розроблений метод, який полягає в дії цитотоксичної сироватки на сполучну тканину людини. До того ж, вчений розробив теорію, яка пояснює механізм дії переливання крові.
Помер видатний вчений від туберкульозу 19 липня 1946 року. Поховали Олександра Олександровича у центрі Києва, у парку в будівлі Інституту клінічної фізіології.