Приватне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”” (скорочено ПрАТ “АК “Київводоканал””) – найбільш старе та потужне підприємство в Україні та одне з найбільших у Європі з водопостачання. Організація, яка займається постачанням та відведенням води у столиці. Робота підприємства зосереджена на тому, що воно забирає та підіймає води з поверхневих та підземних джерел, очищає їх та подає питну воду містянам. Окрім Києва, “Київводоканал” поширює свою діяльність ще й на Вишгород та Ірпінь, Вишневе та Гатне, Софіївську та Петропавлівську Борщагівки, а також інші прилеглі міста та селища. Далі на kyiv.name.
Початок водопостачання в місті
Фактично система водопостачання у Києві існує з самого його заснування, просто назву “Київводоканал” отримав набагато пізніше.
Починаючи з самого заснування Києва, тобто V сторіччя нашої ери, розвивалися і системи водопостачання у місті. Почалося все з того, що люди збудували криниці, аби в місті була вода. Через те, що Київ розташовувався на пагорбах, також було створено системи для видобутку глибинних вод. Хоча і здається, що це досить примітивно, але на той час це був передовий аспект розвитку цієї галузі.
У Х сторіччі вже було створено перші трубопроводи. Хоч труби і були дерев’яними та йшли по поверхні, вони подавали води із джерел київських пагорбів. Також вводяться перші дренажні системи для того, аби відводити дощові води, вели вони до річок. На жаль, на той час була величезна проблема – вигрібні ями. Тоді систем відводу подібних відходів не було. У зв’язку з цим люди просто заривали вигрібні ями землею. Декілька сторіч це накопичувалося, тому цей, так званий, “культурний шар” підняв рівень рельєфу приблизно на 4-5 метрів.
Вже з XVII труби почали прокладати під землею і на великі відстані, але все ж вони лишалися дерев’яними. Досі збереглася невелика частина тодішнього трубопроводу (приблизно 1668 рік виготовлення), через який вода подавалась до Подільської духовної семінарії. В той час з’явилися робочі, яких називали “професійні золотарі”. Їх завдання полягало в тому, що вони вичищали вигрібні ями людей, а відходи везли на поля, для їхнього удобрення. Також згодом у Києві з’являються керамічні труби.
У 1749 році була зведена будівля навколо майбутнього фонтану “Самсон”, що знаходиться на подолі. А вже у 1757 році до нього було підведено воду. Зроблено це було вже за допомогою металевих труб, які поступово почали витісняти дерев’яні та керамічні.
Із середини ХІХ сторіччя у Києві з’явилися парові насоси, які активно використовувалися. У Київській фортеці з’явився перший ватерклозет (застаріла назва санвузла, туалет зі спеціальним пристосуванням для механічного зливання води в унітазі). Також біля захисної споруди було викопано першу в місті артезіанську свердловину, глибина якої була 103 метри і, як наслідок, почалося встановлення пожежних гідрантів.
Будівництво та розвиток “Київводоканалу”
До незалежності України
Історія “Київводоканалу” як системи водопостачання та водовідведення почалася у 1872 році, а саме у березні. Тоді було споруджено та запущено найпершу чергу міського водоканалу, але повністю запустили її в експлуатацію лише у вересні, під‘єднавши помістя заможних киян. Систему тоді було названо Київське акціонерне товариство каналізації.
1894 рік відзначився підключенням першої централізованої каналізації, в якій вода розподілялася, очищувалася та фільтрувалася.
У 1908 році місто накрила епідемія холери та червоного тифу. На той час не було систем для знезараження води, тому неможливо було робити водопостачання з Дніпра та і загалом інших річок. У зв’язку з цим водопостачання міста перейшло на артезіанські води, адже так вимагала міська громада.
У 1909 році місто викупило Київське акціонерне товариство за цілий 1 мільйон карбованців та зробило його муніципальною власністю.
1939 рік був досить значущим та важливим, адже було збудовано першу київську водопровідну станцію – Дніпровську. На ній були цілі комплекси очисних споруд, а також системи знезараження води.
У 1940 році за тодішніми даними кияни використовували за добу близько 200 м³ артезіанських вод та 80 тисяч м³ води із Дніпра.
До попередньої системи водопостачання, яка без перебоїв працювала понад 20 років, у 1961 році додалась ще одна станція – Деснянська. Вона перетягнула на себе подавання саме питної води киянам.
У 1965 році було запущено Бортницьку станцію аерації – споруду, яка призначена для біологічного та механічного очищення стічних вод Києва.
У 1977 році Київське Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (скорочено – ВУВКГ) отримало право на проведення досліджень та вивчення передового досвіду в галузі водопровідно-каналізаційних господарств України.
У 1979 році у ВУВКГ було створено відділ автоматизованої системи керування технологічним процесом (АСУ ТП) постачання та відведення води.
26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася аварія. Внаслідок цього вода річки Дніпра стала радіоактивно забрудненою та небезпечною як для містян, так і для всієї України. Київ зіткнувся з величезною проблемою – відсутністю нормальної питної води. Для цього на Десні було сконструйовано плавучу насосну станцію “Роса-300”. Зроблено це було для того, аби вона збирала воду із річки та транспортувала її на Дніпровську водопровідну станцію. “Роса-300” функціонує і досі, тому її можна використовувати для збору води на Десні і в ХХІ сторіччі.
“Київводоканал” за часів незалежності
21 травня 1992 року на базі Виробничого управління (раніше – Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства) “Київводоканал” створили державне комунальне об’єднання (ДКО) “Київводоканал”.
У 2001 році місто реорганізувало Державне комунальне об’єднання водопровідно-каналізаційне господарство “Київводоканал” у Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”” (ВАТ “АК “Київводоканал””).
20 грудня 2010 року ВАТ “АК “Київводоканал”” знову реорганізували у Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”” (ПАТ “АК “Київводоканал””).
У 2012 році організація святкує своє 140-річчя та на честь цього відкриває єдиний в Україні та оновлений Музей історії каналізації.
У 2014-2015 роках в дію вступив закон, в якому зазначалося, що “Київводоканал” визначається як основний виконавець послуг водопостачання та водовідведення в Києві. Також законом товариство зобов’язали до укладання договорів з користувачами.
У 2015 році було підписано договір між Україною та Японію про надання другою фінансової підтримки та допомоги під час реконструкції Бортницької станції аерації.
У 2016 році “Київводоканалом” був відкритий перший центр для обслуговування юридичних осіб.
28 квітня 2017 року ПАТ “АК “Київводоканал”” знову було реорганізовано в Приватне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”” (ПрАТ “АК “Київводоканал””). Також в цьому році було завершено будівництво другої лінії Головного міського каналізаційного колектору.
У 2022 році організація відзначила своє 150-річчя.
“Київводоканал” також поділяється на два відділи: водопровідне та каналізаційне господарства. Перше, своєю чергою, розділяє роботу на департамент експлуатації водопровідного господарства, контроль якості питної води, Дніпровську та Деснянську водопровідну станцію. Друге – департамент експлуатації каналізаційного господарства, систему водовідведення міста Києва, Бортницьку станцію аерації та її реконструкцію.
