У XXI сторіччі газ є невіддільною частиною людської життєдіяльності. Мабуть, жоден киянин не може уявити своє життя без нього, адже приготування їжі, опалювання будинку та багато іншого не обходиться без використання газу. Проте так було не завжди. Мало хто знає, що ще в першій половині XX століття містяни не знали, що таке центральне газопостачання та обходилися досить примітивними альтернативними засобами. Про появу газифікації Києва далі на kyiv.name.
Зародження ідеї
Перший газ в Києві з’явився в 1872 році, проте використовувався він не для центрального газопостачання. У цей період речовину не добували, а виробляли на спеціальних газових заводах, переробляючи нафту, вугілля та деревину. Використовували газ здебільшого для освітлення вулиць. Самі містяни обходилися пічками, які топили вугіллям або дровами, а також використовували керогази, примуси, буржуйки тощо.
Починаючи з 1930-х років керівництво почало планувати будівництво газового заводу у районі Телички, проте після приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР наміри змінилися, адже в планах був вже саме видобуток газу на приєднаних територіях, де у 1910 році були знайдені родовища. Проте всі плани порушились стрімкою війною. Ідея газифікувати столицю відродилася вже після закінчення воєнних дій. У 1945 році Рада Міністрів СРСР ухвалила відповідний проєкт, який полягав у побудові магістрального міжміського газопроводу Дашава – Київ. Для виконання цієї постанови у 1946 році Рада Міністрів УРСР створила трест “Київгаз”.
Будівництво газопроводу
Будівництво газопроводу розпочалося у 1946 році під керівництвом керівника УРСР Микити Хрущова. Це був дійсно масштабний проєкт, газову трубу прокладали більш як на 500 км. При будівництві газопровід перетнув 24 річки, 36 залізниць, 46 шосе, 139 боліт, також було збудовано 49 будинків-обхідників та 3 аварійно-ремонтні пункти, які знаходилися у Тернополі, Красилові та Бердичеві. Процес будівництва був дійсно грандіозним та важким, тому дуже часто заводи та фабрики працювали понад норму, аби забезпечити безперервну роботу проєкту.
У цей час всередині міста також кипіла робота по побудові вуличних газопроводів. Тоді у Києві було споруджено майже 75 км вуличних газопроводів та близько 65 км відгалужень до житлових будинків, комунально-побутових та промислових об’єктів. Над цим працювало близько ста тисяч містян, а також великий вклад здійснили такі великі заводи як: “Більшовик”, “Арсенал”, “Ленінська кузня”.
Будівництво закінчилося восени 1948 року. Перший запуск газу в Київ відбувся 17 листопада цього ж року. Спочатку почали постачати газ на заводи, підприємства та станції, а згодом і в приватні будинки. Найпершими користувачами газу були мешканці вулиці Володимирської, через те, що вони знаходилися найближче до контрольно-розподільчого пункту. Масово до газу почали підключати будинки вже в грудні. На початку грудня газифікованих квартир налічувалося вже близько 235, до кінця року вже було 19 тис.
З появою газу почало з’являтися велике різноманіття газових приладів, таких як: плити, пальники, холодильники та навіть праски. Оскільки газ є небезпечною речовиною, користувачам видавали спеціальні навчально-довідкові брошури, в яких детально описувалися правила поведінки з тим чи іншим пристроєм задля уникнення фатальних наслідків. Також, аби киянам легше було планувати свій бюджет, у допоміжних брошурах зазначалися норми витрати газу у домашніх приладах. А для того, щоб контролювати витрати газу, в будинках встановлювали газові лічильники, які перевіряли представники управління газового господарства.