Парк імені Тараса Шевченка

Парк імені Тараса Шевченка — університетська оаза в самому серці Києва

П’ять із половиною гектарів старих кленів, лип і каштанів, затиснутих між червоним корпусом університету та щільною забудовою центру, — це один із найстаріших міських скверів Києва, який досі працює рівно так, як задумували його творці півтора століття тому: як зелена вітальня просто неба. Тут студенти читають конспекти на лавках між парами, пенсіонери розігрують партію за партією в шахи, а туристи зупиняються перед бронзовим Кобзарем, який дивиться на університет, названий його іменем. Парк невеликий — його можна обійти за чверть години, — але саме він задає ритм усьому кварталу: без нього центр Києва був би суцільним каменем.

Родзинки

• Пам’ятник Тарасові Шевченку — бронзова постать заввишки 6,45 метра за моделлю скульптора Матвія Манізера, встановлена на п’єдесталі з червоного полірованого граніту заввишки 7,3 метра за проєктом архітектора Євгена Левінсона. Монумент урочисто відкрили 6 березня 1939 року — до 125-річчя від дня народження поета.
• Фонтан «Чорне море» — чаша, обрис якої повторює контур Чорного моря. Це найвпізнаваніша водойма парку: її форму зберегли під час усіх пізніших ремонтів, тоді як решту фонтанів відбудовували на місці старих.
• «Садочок» — куточок у південній частині парку, спеціально обладнаний для настільних ігор. Від 1962 року тут щодня збираються шахісти, шашкісти, гравці в доміно й нарди: цю громаду перевели сюди із Золотоворітського скверу, коли той забудовували. Дерев’яні столи з навісами від дощу дозволяють грати навіть у негоду.
• Каштанові та кленові алеї — основу нинішнього деревостану висадили наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років: клени, липи, ясени, кінські каштани, берези, волоський горіх. Крони змикаються над доріжками, тож у липневу спеку в парку відчутно прохолодніше, ніж за його межами.
• Композиційна вісь на червоний корпус — парк від самого початку планували не як окремий об’єкт, а як єдине ціле з червоним корпусом університету й сусіднім університетським ботанічним садом. Головна алея й монумент вибудувані так, щоб фасад корпусу читався як тло пам’ятника.
• Артезіанський бювет — джерело питної води просто в парку, куди мешканці навколишніх будинків приходять із пляшками й каністрами.

Що всередині

Парк займає 5,6 гектара і має статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. Планування збереглося історичне: центральний партер із монументом, від якого променями розходяться алеї, і затишніші, майже камерні бічні куточки з лавами під деревами. Ландшафт рівний, без перепадів висот — рідкість для Києва з його пагорбами.

• Центральний партер із пам’ятником Шевченку, квітниками й доріжками, що сходяться до монумента.
• Кілька фонтанів, більшість яких відбудували на місці старих чаш; серед них — фонтан у формі Чорного моря.
• Ігрова зона «Садочок» зі столами, лавами й накриттям для шахістів і гравців у нарди.
• Дитячий майданчик — невеликий, але зручний для батьків, які живуть або працюють у центрі.
• Мережа тінистих алей із чавунними та дерев’яними лавками, урнами й історичними ліхтарями.
• Інфраструктура на межі парку — бювет, громадська вбиральня (одна з найстаріших у місті, збудована ще до революції) і перша в Києві велопарковка.

Чим зайнятися і для кого

• Студентам і викладачам — найближча до аудиторій точка, де можна пообідати на лаві, повторити конспект або просто перевести подих між парами; парк фактично виконує роль університетського двору.
• Шахістам і любителям настільних ігор — «Садочок» працює як клуб просто неба вже понад шістдесят років: партію тут знайде і новачок, і сильний розрядник, а глядачі стоять довкола столів годинами.
• Родинам із дітьми — рівні широкі доріжки без сходів, тінь і дитячий майданчик роблять парк зручним для прогулянок із візком у самісінькому центрі міста.
• Туристам — це обов’язкова точка пішохідного маршруту центром: пам’ятник Шевченку, червоний корпус університету й Володимирський собор лежать в одному короткому колі.
• Фотографам — восени каштани й клени дають насичену жовто-руду палітру, а червоний фасад університету за деревами створює контраст, якого немає більше ніде в місті.
• Літнім киянам — тиха, доглянута й безпечна зелена зона з великою кількістю лавок, куди легко дійти пішки з навколишніх кварталів.

Як дістатися і практичне

Парк лежить у Шевченківському районі, в історичному ядрі міста, просто навпроти головного корпусу університету. Найзручніше добиратися метро: станція «Університет» червоної Святошинсько-Броварської лінії має вихід буквально до огорожі парку. Поряд також станції «Театральна» тієї ж лінії та «Золоті ворота» зеленої Сирецько-Печерської — від кожної не більше десяти хвилин пішки. Уздовж парку курсують міські автобуси й тролейбуси, зупинки розташовані з обох боків. Вхід до парку вільний і цілодобовий, огорожа має кілька входів, увечері алеї освітлені. Окремої плати не беруть ні за прохід, ні за доступ до ігрової зони. На звичайну прогулянку варто закласти 30–40 хвилин; якщо ви плануєте посидіти з книжкою, зіграти партію в шахи або зачекати на когось із університету — від півтори години й більше. Найлюдніше тут у будні між парами та у вихідні пообіді; найтихіше — рано вранці.

Коли відвідати

Навесні парк оживає раніше за більшість київських зелених зон: уже наприкінці березня тут пробиваються перші крокуси й проліски на газонах, а на початку травня зацвітають кінські каштани — свічки суцвіть стоять над головною алеєю, і саме цей тиждень найкращий для фотографій біля пам’ятника. Травень тут завжди пов’язаний зі студентським гамором: сесія близько, і парк наповнюється конспектами.

Улітку головна цінність парку — тінь. Зімкнуті крони старих кленів і лип тримають температуру на кілька градусів нижчою, ніж на розжарених центральних вулицях, тому в липні та серпні кожна лавка зайнята вже до полудня. Працюють фонтани, і бризки біля чаші «Чорного моря» — рятунок для дітей у спеку.

Осінь — найфотогенічніший сезон. У жовтні каштани, клени й ясени дають щільний жовто-багряний купол, листя вкриває доріжки, і червоний фасад університету за деревами виглядає особливо драматично. Це найкращий час для повільної прогулянки з кавою і для родинних знімків.

Узимку парк порожніє, але не завмирає: шахісти в «Садочку» грають і в мороз, а голі крони відкривають архітектуру довкола, яку влітку не видно за листям. Після снігопаду центральний партер із засніженим монументом — одна з найспокійніших картин центру Києва.

Цікаво знати

Історія цієї ділянки почалася задовго до парку. Після заснування університету 1834 року простір перед його червоним корпусом довго був порожнім плацом — Плац-парадною площею, де відбувалися військові огляди, а частину прилеглих земель відвели під університетський ботанічний сад. Упорядковувати площу почали в 1840-х, а повноцінний сквер тут розбили 1860 року: планування виконав садівник Карл Христіані, який поєднав парк, корпус університету й ботанічний сад в один ансамбль. Спершу зелену зону так і називали — Університетський сквер.

1896 року в центрі парку відкрили пам’ятник імператорові Миколі I, і парк перейменували на Миколаївський. Більшовики знесли статую 1920 року — бронзу переплавили, а гранітний п’єдестал із барельєфами простояв ще близько двох десятиліть; сам парк у ті роки називали Червоним. 6 березня 1939 року, до 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка, на тому самому місці відкрили монумент поетові роботи Матвія Манізера, і парк дістав нинішню назву. Сучасники переказували, що первісна модель не сподобалася партійному керівництву: Лазар Каганович закидав скульпторові, що «цей Шевченко закликатиме до повалення колгоспного ладу», і фігуру довелося правити відповідно до вимог влади.

Повоєнний Київ відновлював парк заново: наприкінці 1940-х — на початку 1950-х тут висадили нові дерева — клени, липи, ясени, каштани, берези, горіх, — і саме ці посадки утворюють нинішній деревостан. 1962 року парк отримав свою найколоритнішу громаду: сюди перевели шахістів і шашкістів із Золотоворітського скверу, і для них обладнали куточок, який кияни прозвали «Садочком». Останню велику реконструкцію провели 2001 року — тоді частково оновили насадження, доріжки й малі архітектурні форми, зберігши історичне планування Христіані.

Поради відвідувачу

• Якщо хочете застати шахову громаду в дії, приходьте після обіду у вихідний або теплого буднього вечора — саме тоді в «Садочку» зайняті всі столи, а глядачів більше, ніж гравців.
• Для фотографій біля пам’ятника обирайте ранок: після полудня сонце світить із боку університету й дає жорсткі тіні на бронзі, а вранці світло м’яко лягає на постать і червоний граніт.
• Влітку беріть із собою пляшку — у парку є артезіанський бювет, і воду можна набрати безкоштовно, не виходячи за огорожу.

Питання й відповіді

Скільки коштує вхід до парку імені Шевченка? Вхід вільний, парк відкритий цілодобово й не має турнікетів. Плати не беруть ані за прохід, ані за користування лавками, дитячим майданчиком чи ігровою зоною.

Хто автор пам’ятника Тарасові Шевченку? Бронзову постать заввишки 6,45 метра створено за моделлю скульптора Матвія Манізера, а п’єдестал із червоного граніту заввишки 7,3 метра спроєктував архітектор Євген Левінсон. Монумент відкрили 6 березня 1939 року.

Де в парку грають у шахи? У південній частині парку, в куточку, який кияни називають «Садочок». Там стоять столи з навісами; громада шахістів і шашкістів збирається тут щодня від 1962 року.

Скільки часу закласти на відвідування? Для звичайної прогулянки достатньо 30–40 хвилин: парк невеликий, лише 5,6 гектара. Якщо плануєте посидіти з книжкою, зіграти партію або дочекатися когось — розраховуйте на півтори–дві години.

Чи зручний парк для прогулянки з дитячим візком? Так. Рельєф рівний, без сходів і крутих схилів, доріжки широкі й тверді, тіні багато, у парку є дитячий майданчик і громадська вбиральня.

Що подивитися поруч? Парк лежить у щільному туристичному колі: просто навпроти — червоний корпус університету, за кілька хвилин пішки — Володимирський собор і ботанічний сад університету, трохи далі — Золоті ворота.

Коли парк найгарніший? У першій половині травня, коли цвітуть кінські каштани, і в жовтні, коли клени з ясенами дають щільний жовто-багряний купол над алеями.

Чи є в парку питна вода? Так, працює артезіанський бювет — вода безкоштовна, багато мешканців сусідніх кварталів набирають її з собою.