Парк “Пуща Водиця”

Парк «Пуща-Водиця» — серце столітнього кліматичного курорту в соснових борах

Пуща-Водиця — це не звичайний міський парк, а ядро цілої курортної місцевості на північно-західній околиці Києва, де ліс займає близько чотирьох тисяч гектарів і майже на сімдесят відсотків складається із сосни та ялини. Сам парк культури та відпочинку — компактні 11,73 гектара з упорядкованими алеями, естрадою, пляжем і мостом через воду, — але він відкриває вхід у щось значно більше: у столітнє «місто-сад», яке будували як лікувальну зону, і в ліс, куди понад сто років їдуть «дихати озоном». Парк має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а з 2014 року його територія входить до меж національного природного парку «Голосіївський». І дістатися сюди можна так, як більше нікуди в Україні: трамваєм, що на кількох кілометрах маршруту йде просто крізь ліс, з зупинками на вимогу між соснами.

Родзинки

• Столітній трамвай крізь ліс — колію проклали 1900 року, електрифікували 1904-го, і вона досі діє: маршрут №12 сполучає Пущу з Подолом, №17 — з Оболонню. Лісова траса з зупинками просто в бору не має аналогів в Україні, а з 2007 року нею курсує ще й екскурсійний ретро-вагон.
• Пляж із «Блакитним прапором» — 26 червня 2019 року пляж на ставку Горащиха отримав міжнародний сертифікат, який присуджують після перевірки за 32 параметрами: якість води й піску, безпека, інфраструктура, екологічна просвіта.
• Каскад ставків на Котурці — Горащиха, Двірець, Карачун, Сапсаїв, Міський ставок, озеро УТОГ і ще кілька дрібніших лісових водойм, нанизаних на річку, що впадає в Горенку.
• Дерев’яний міст через Горащиху — один із головних образів парку: місток над водою в обрамленні сосен, збудований під час капітального ремонту.
• Церква преподобного Серафима Саровського — дерев’яний храм 1908–1910 років на цегляному цоколі; поруч каплиця-усипальниця 1913 року за проєктом Владислава Городецького, відреставрована 2007-го.
• Курортна спадщина — понад чотири десятки санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку й дитячих оздоровниць, розсипаних між соснами разом зі столітніми дерев’яними дачами.

Що всередині

Парк відкрили після капітального ремонту 29 серпня 2019 року, і його теперішній вигляд — результат саме тих робіт: близько 2350 квадратних метрів доріжок із фігурних елементів мощення, ще приблизно 2600 квадратних метрів асфальтованих покриттів, 78 лавок, 67 урн, шістсот метрів огорожі по периметру та ворота, які закрили в’їзд автомобілям. Вертикальне планування зробили на п’яти гектарах, газони — майже на п’яти, висадили понад дві сотні дерев і близько 920 кущів. Принципом було зберегти автентику місця, тому нову інфраструктуру вписували в наявний рельєф і насадження.

• Сосново-дубовий ліс — основні породи парку, який є частиною Пуща-Водицького лісового масиву; у лісопарковій зоні на 370 гектарах, крім сосни та ялини, ростуть дуб, клен, береза, туя, катальпа, липа американська й амурське коркове дерево.
• Ставки й пляж — упорядковані водойми в руслі Котурки, обладнаний пляж на Горащисі з лежаками та рятувальним постом, прокат човнів і катамаранів у теплий сезон.
• Дитячий майданчик — близько 450 квадратних метрів із гумовим покриттям, збудований під час капремонту.
• Спорт — сучасна воркаут-зона та футбольне поле площею приблизно 450 квадратних метрів.
• Естрада й арт-простір — сцена для заходів і дерев’яні скульптури, які виготовила місцева громада; тут же розвішані шпаківні та будиночки для білок.
• Курортне обрамлення — довкола парку санаторна зона з історичними дерев’яними дачами, госпіталями, оздоровчими комплексами й дитячими таборами.

Чим зайнятися і для кого

• Родинам з дітьми — пляж із пологим входом, дитячий майданчик на гумовому покритті, качки біля води й короткі відстані між усім цим: малюк не встигає втомитися.
• Тим, хто приїхав купатися — сертифікований пляж на Горащисі з рятувальниками, прокат човнів і катамаранів, дерев’яний міст як точка для стрибків у кадр.
• Любителям історії й архітектури — поїздка столітнім трамваєм, дерев’яна церква початку XX століття, каплиця Городецького та вцілілі дачі «міста-саду».
• Бігунам і велосипедистам — вихід із парку одразу в лісовий масив на сотні гектарів, де можна набирати будь-який кілометраж без світлофорів.
• Тим, хто приїхав оздоровитися — хвойне повітря, яке ще сто років тому лікарі називали природним інгаляторієм, і санаторна зона поруч.
• Фотографам і любителям тиші — ранкове світло крізь сосни, туман над ставками та лісова трамвайна траса, якої більше ніде в країні немає.

Як дістатися і практичне

Парк розташований в Оболонському районі, на північно-західній околиці Києва: місцевість витягнута з північного заходу на південний схід уздовж річок Горенка й Котурка, а на півночі ліс тягнеться далеко за міську межу, до приміських сіл. Класичний спосіб дороги — трамвай №12 від Контрактової площі на Подолі: маршрут завдовжки 19,15 кілометра з вісімдесятьма зупинками долає відстань приблизно за годину й дванадцять хвилин, і найкраща його частина — лісова траса, де вагон іде між соснами. Альтернатива — маршрут №17 із боку Оболоні, він коротший за часом. Є також автобусне сполучення від станцій метро на заході й півночі міста.

Вхід на територію парку вільний, він відкритий цілий рік і не має «сезону закриття». Головне розуміти масштаб: сам парк — менш як дванадцять гектарів, і на нього вистачить години-півтори, але майже всі приїздять сюди принаймні на пів дня, бо парк переходить у лісопарк, а той — у великий масив. На пляжний день закладайте повний день, на прогулянку з трамваєм в обидва боки — щонайменше чотири-п’ять годин. Взуття потрібне лісове: за межами мощених алей починаються ґрунтові стежки, коріння й пісок. Автомобілем в’їзд у парк закритий, тож розраховуйте залишити машину на облаштованій екопарковці біля входу.

Коли відвідати

Літо тут головний сезон: працює пляж, на воду виходять човни й катамарани, а сосни тримають тінь, тому спека переноситься легше, ніж у центрі. Осінь — найкрасивіша пора: вічнозелений бор підсвічують золоті дуби й берези, повітря стає прозорим і холоднуватим, а лісова трамвайна траса перетворюється на тунель із листя; саме у вересні-жовтні сюди варто їхати заради краєвидів, а не заради води. Зима робить Пущу тихою й майже безлюдною: засніжений сосняк, замерзлі ставки, сліди білок і зайців на снігу, а поїздка трамваєм крізь білий ліс перетворюється на маленьку подорож. Весна — найменш очевидний, але найзапашніший сезон: із першим теплом сосна віддає смолистий аромат, ліс наповнюється птахами, а вода в ставках ще прозора, бо не встигла зацвісти.

Цікаво знати

Ліс над Києвом згадують літописи ще на початку XI століття як місце князівського полювання — під 1009–1010 роками тут полював князь Володимир. 1571 року польський король Сигізмунд II Август видав київським міщанам грамоту на право «в тие пущи входити… и дрова добровольно брати». За вказівкою Петра I у 1724–1725 роках на цих землях заклали лісове господарство, а 1793-го Сенат поклав край давній суперечці Межигірського і Братського монастирів за угіддя й передав «Лісову дачу Пуща-Водиця» площею 3180 десятин у власність міста. Сама назва точна й буквальна: «пуща» — густий непрохідний ліс, а Водиця — невелика річка, права притока Почайни, що починалася в болоті Синяковому і давно зникла з карти; Котурка, на якій нанизані сьогоднішні ставки, — це вже інша річка, притока Горенки.

Курортом місцевість зробили дачники й лікарі. 1883 року член Київської міської думи, купецький староста Микола Чоколов запропонував організувати тут дачну місцевість, і за десять років, 1893-го, між Котуркою й Горенкою з’явилося селище на 600 ділянок: сім вулиць, перетнутих шістнадцятьма «лініями», ділянка площею 2700 квадратних метрів, обов’язок забудувати її протягом двох років і будинок не менш як 72 квадратні метри. Землю здавали в довгострокову оренду, а власником лісових угідь лишалася міська дума — устрій, який справді нагадував класичне «місто-сад». Дачі тут мали архітектори Володимир Ніколаєв та Едуард Брадтман, бував і Владислав Городецький, а серед власників були фабриканти Ріхерт і Снєжко. 1904 року Товариство боротьби з туберкульозом відкрило в Пущі санаторій для сухотних хворих — на той час єдиний у Російській імперії; до його появи доклалися лікарі Феофіл Яновський, Герман Рубінштейн і професор Карл Тритшель. Учені називали місцевість природним інгаляторієм, і згодом тут звели понад сорок санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторіїв та дитячих оздоровчих центрів. Тоді ж, у 1908–1910 роках, поставили дерев’яну церкву преподобного Серафима Саровського: спочатку планували кам’яний храм у візантійському стилі за проєктом академіка архітектури Володимира Ніколаєва, але через брак коштів прийняли проєкт дерев’яної церкви на цегляному цоколі інженера А. Тихонова за участю міського архітектора Едуарда Брадтмана; освятили її 25 грудня 1910 року. Поруч 1913-го звели каплицю-усипальницю за проєктом Городецького.

Окрема історія — трамвай. 1900 року колію проклали до Александрівської (нині Контрактової) площі, і чотири роки поспіль пасажирів возив паровий трамвай. У травні 1904-го Товариство Київської міської залізниці електрифікувало лінію: для цього довелося поставити стовпи, протягнути дріт і збудувати окрему дизель-моторну станцію, а кошти на реконструкцію виділив керівник київського трамвая Лазар Бродський. Дорога скоротилася з півтори години до однієї. Спершу було два маршрути — 19-й на Поділ і 20-й у Старий Київ; після боїв революційних років 20-й закрили, а 19-й повернувся під номером 12, який ходить і донині. У 1954–1983 роках існував рекордно довгий 24,4-кілометровий маршрут №25 до залізничного вокзалу, а в 1997–2012 роках — скорочений №7. Під час Другої світової війни через лісопарк проходив передній край Лютезького плацдарму, і саме звідси 6 листопада 1943 року війська увійшли до Києва; у гущавині досі трапляються вирви від снарядів і залишки траншей. У місцевій школі в 1917–1923 роках навчався поет Олег Ольжич — тепер школа носить його ім’я; краєвиди Пущі писали художники Іван Їжакевич і Федір Коновалюк. У вересні 1959 року за ініціативи народної артистки Наталії Ужвій тут відкрили Будинок ветеранів сцени — невеликий, лише на 35 мешканців. 1981 року Пуща-Водиця дістала статус селища міського типу, а 14 березня 2002-го її як окрему адміністративну одиницю ліквідували й приєднали до Оболонського району. Рух трамвая зупинявся 24 лютого 2022 року через бойові дії, а вже 23 травня того ж року його відновили.

Поради відвідувачу

• Плануйте дорогу трамваєм щонайменше в один бік і сідайте біля вікна праворуч по руху — лісова ділянка маршруту сама по собі варта поїздки, а зупинки в бору працюють на вимогу.
• Не обмежуйтеся межами парку: за годину пішки від нього починаються справжні лісові просіки й дальні ставки, де людей майже немає.
• Качок і лебедів на ставках годуйте зерном або спеціальним кормом, а не хлібом — він шкодить птахам і псує воду.

Питання й відповіді

Чи можна тут купатися? Так. Пляж на ставку Горащиха обладнаний, має лежаки й рятувальний пост, а 26 червня 2019 року отримав міжнародний сертифікат «Блакитний прапор» після перевірки за 32 параметрами — від якості води та піску до безпеки й екологічної просвіти.

Як найкраще дістатися? Найколоритніше — трамваєм №12 від Контрактової площі: 19,15 кілометра, близько вісімдесяти зупинок, приблизно година дванадцять у дорозі, з яких найцікавіша частина проходить лісом. З боку Оболоні ходить маршрут №17, є й автобусне сполучення від метро.

Чим унікальний тутешній трамвай? Лінію проклали 1900 року (спершу з паровою тягою) і електрифікували 1904-го. Це єдина в Україні трамвайна траса, що проходить просто через лісовий масив, із зупинками на вимогу між соснами; з 2007 року нею курсує ще й екскурсійний ретро-вагон.

Який статус має парк? Це парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення площею 11,73 гектара. Указом від 1 травня 2014 року його територію включили до меж національного природного парку «Голосіївський» без вилучення в землекористувача.

Коли парк востаннє реконструювали? Після капітального ремонту його відкрили 29 серпня 2019 року. Тоді з’явилися нові доріжки з фігурного мощення, дитячий майданчик на гумовому покритті, футбольне поле, воркаут-зона, огорожа з воротами проти в’їзду авто, а також понад дві сотні нових дерев і близько 920 кущів.

Чому Пущу-Водицю називають кліматичним курортом? Тому що вона ним була офіційно: 1904 року тут відкрили перший у Російській імперії санаторій для хворих на туберкульоз, а згодом місцевість забудували понад сорока санаторіями, профілакторіями й дитячими оздоровницями. Хвойний масив лікарі називали природним інгаляторієм.

Що подивитися, крім парку? Дерев’яну церкву преподобного Серафима Саровського 1908–1910 років і каплицю-усипальницю 1913 року за проєктом Владислава Городецького, вцілілі дерев’яні дачі «міста-саду» кінця XIX століття, Будинок ветеранів сцени, відкритий у вересні 1959 року, та ставки на Котурці — Двірець, Карачун, Сапсаїв.

Скільки часу закласти на візит? Сам парк обійдете за годину-півтори, але майже ніхто цим не обмежується: із пляжем це повний день, із прогулянкою лісом і дорогою трамваєм в обидва боки — чотири-п’ять годин щонайменше.

Чи підійде поїздка взимку? Так. Узимку тут найтихіше: засніжений сосняк, замерзлі ставки, сліди звірів на снігу. Парк відкритий цілий рік, а поїздка трамваєм крізь білий ліс — окреме враження.