Усім відомий Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України зараз є найпопулярнішим природним комплексом не лише Києва, а й усієї України загалом. Саме його унікальне різноманіття зразків флори, вміле використання масштабної території та наукові дослідження ставлять його в один ряд з провідними європейськими ботанічними закладами. Він є справді результатом наполегливих напрацювань провідних ботаніків СРСР, а проте, що ви скажете на те, що це не зовсім повноцінна його версія, лише невеличка частина того грандіозного проєкту, який мав стати центральним республіканським садом? Тому, ми підготували для вас невеличкий екскурс у амбітний задум, який, хоч і не був реалізований, а втім, своїми розмахами вражає. Далі на kyiv.name.
Колосальна територія саду
Свою розповідь ми почнемо з 1944-го року, – саме тоді, після німецького сплюндрування, сад став самостійною структурою у складі Академії наук УССР. Оскілки він задумувався як центральний республіканський, під його потреби було виділено чималу територію: його площа збільшилась на 200 гектарів, і він займав сучасні бульвар Дружби народів та вулиці Болсуновську, Катерини Білокур, Ольшанську та Звіринецьку. Вдовж Дніпра територія простягалась по Наддніпрянському шосе, крім цього містивши Видубицьке озеро. Відповідно, організація такої колосальної території вимагала продуманого генерального плану будівництва та розвитку. І такий проект не забарився.
Реалізацію архітектурного плану було покладено на групу під проводом Олександра Власова, – в той час головний архітектор Києва, а згодом і Москви, який проектував та курував забудову Хрещатика. Згідно з нереалізованим задумом над центральний входом мала підноситися колона з серпом та молотом(або ж зі скульптурою), з обох боків якої простягались постаменти зі скульптурами або павільйони з вазами. За ним ішов портер, який представляв із себе каскад фонтанів та скульптур, і який завершувався великим фонтаном. Далі мало бути велетенське озеро, площею близько 1,25 гектара, в центрі якого знаходилася гірка засаджена квітами. Був навіть викопаний котлован під озеро, але через проблеми з водопостачанням на цьому вирішили і завершити – зараз його залишки знаходяться поблизу ділянки Середня Азія.
Розмах комуністичний – реалізація більшовицька
Головний корпус планували розташувати на місці недобудованого собору Миколая Чудотворця, виконавши його у популярному на той час стилі сталінського ампіру: з колонами, скульптурами на даху та шпилем, прикрашеним серпом і молотом. Непростий рельєф вимагав терас, які з’єднувалися б сходами. Незважаючи на весь монометалізм та архітектурні “витребеньки”, недоліки виявили вже тоді: інтер’єр будівлі не підходив для дослідницької діяльності, він був просто незручним в експлуатації. Так, тут не було заплановано місця під кабінети адміністрації, канцелярії та архіва(на книгосховище виділили 37,5 квадратних метра, в наш час книжковий фонд займає в 5 разів більше місця, і цього також недостатньо). Також розглядали варіант спростити архітектурну складову будівлі, і перенести її поближче до розарію, проте в результаті не реалізували і це.
В приміщені Троїцької(Іонійської) церкви планували спорудити Музей ботаніки(гербарій), були навіть створенні реставраційні проекти будівлі, які мали на меті прибрати звідти всю сакральність церкви, проте до справи руки так і не дійшли.
Планувалося тут і створення велетенського оранжерейного комплексу площею 200 квадратних метрів основної та ще вісім менших – для рослинності Америки, Африки, Азії, та субтропічних європейських і радянських регіонів. Він мав розташовуватись навпроти партеру, а втім, оранжерея Пори року була створена в кінці партеру, і лише 2005-го року.
З проектом, а чи без, а кияни сад все ж люблять
Хай там як, а з початковим проектом співпадає лише дорожня сітка Ботанічного саду, портер та розарій. А повністю відбудували лише адміністративний корпус разом з господарським двором. Так, амбітний проект визнали не по кишені розореному війною союзу, і він був значно спрощений, що, втім, не завадило йому стати одним з найпопулярніших місць для відпочинку киян.