За словами дослідників майже половина населення світу не має доступу до звичної для більшості людей комфортабельної вбиральні. На території України й досі є певний відсоток житлових будинків та навчальних закладів, в яких відсутнє з’єднання з централізованою каналізацією. Далі на kyiv.name.
Небайдужі люди почали розв’язувати питання будівництва громадських вбиралень понад століття тому. Це значно покращило санітарно-епідеміологічну ситуацію у суспільстві.
Санітарні проблеми ХІХ століття
Під час археологічних розкопок на Подолі було знайдено залишки вбиральні часів Київської Русі. Вже тоді люди намагалися створити спеціально відведені місця для щоденних потреб.
Протягом ХІХ століття замість каналізації населення користувалося саморобними вигрібними ямами. Для власного комфорту деякі люди робили собі дерев’яні стільці з отвором.
У 1857 році на території Київської фортеці з’явився перший стаціонарний туалет.
У 1870-х роках у столиці запровадили водогін. Відтоді вбиральні почали з’являтися у звичайних житлових будинках. За наявності у приміщенні унітаза вартість за водопостачання зростала у декілька разів, тому люди не поспішали встановлювати у власних будівлях цей девайс.
Відсутність каналізації та недотримання санітарно-гігієнічних норм спричиняло серед населення спалахи інфекційних хвороб, які швидко поширювалися до масштабів епідемії.
Поява каналізації
У 1894 році відбувся довгоочікуваний запуск каналізаційної системи, до якої під’єднали дві тисячі житлових будинків у центрі столиці.
Каналізація та водогін сприяли стрімкому поширенню вбиралень.
Після приходу до влади більшовиків відбулося запровадження комунальних квартир, що призвело до псування туалетів, які не витримували навантаження на зливну систему. Для уникнення цієї проблеми влада започаткувала будівництво громадських вбиралень на вулицях міста.
У 1932 році туалети почали з’являтися на ринках, у парках та в інших багатолюдних місцях. Однією з перших громадських вбиралень Києва стала споруда, що знаходиться у парку Шевченка.
Удосконалення громадських вбиралень Києва
Обслуговуванням громадських вбиралень столиці займається комунальне підприємство «Київводфонд». Крім дотримання санітарних норм у стаціонарних туалетах організація повинна забезпечувати громадські заходи мобільними кабінками для потреб відвідувачів.
29 стаціонарних вбиралень Києва були побудовані за часів Радянського Союзу. Деякі з них зачинені на реконструкцію.
Починаючи з 2015 року громадські вбиральні, які розташовані у місцях відпочинку, було відремонтовано.
У 2017 році «Київводфонд» створив інтерактивну карту громадських вбиралень. На офіційному сайті компанії можна побачити всі функціонуючі туалети столиці, що знаходяться на вулицях. На момент публікації карти у Києві було 86 вбиралень стаціонарного типу.
З 2020 року місцева влада вирішила запровадити європейську систему громадських туалетів. Відтоді на вулицях Києва почали з’являтися автоматизовані вбиральні модульного типу, які розташовані переважно на туристичних маршрутах столиці.
У центрі міста поступово встановлюють туалети, які облаштовані функцією самоочищення. Для того, щоб скористатися вбиральнею необхідно пройти автоматизовану систему оплати, після чого туалет стане доступним на 15 хвилин. У кабінці функціонують розсувні двері, система підігріву повітря та видача засобів гігієни. Також можна скористатися краном і безконтактною сушаркою для рук. Після кожного відвідувача відбувається самоочищення туалету та дезінфекція приміщення.
Відмінною рисою модернізованих мобільних вбиралень є те, що оплатити послугу можна лише банківською карткою або телефоном.
