Ця стаття про амбіційну родину Воропай, що мешкає на Київщині. Продавши власний великий будинок, сім’я створила равликову ферму, згодом Оксана Воропай опанувала сироваріння та створила власну торгову марку “Смаколики від Ксюні”. Розвиток бізнесу припав на період коронавірусу та повномасштабного вторгнення, проте родина не зневірилася, а весь час рухалася вперед і допомагала іншим. Детальніше про історію родини Воропай далі на kyiv.name.
Початок равликового бізнесу ー перший бублик глевкий
Родині Воропай, що мешкає у селищі Бобрик на Київщині, одного разу прийшла ідея створити равликову ферму. Щоб реалізувати задумане, сім’я продала власний великий будинок. Оксана та її чоловік знайшли покинуту ферму на Київщині та власним коштом обладнали. Пройшовши навчання, подружжя почало закуповувати маточне стадо, яке в результаті дало ікру та мальків, яких вирощували у спеціальних умовах. Вже дорослих равликів пересаджували на спеціально підготовлене поле, яке було засаджено рослиною перко, якою безпосередньо вони й харчуються. Перший готовий урожай родині фермерів реалізувати не вдалося, адже у 2020 році розпочалася пандемія Covid-19. В Україні та за кордоном заклади закривалися, тому урожай нікому не був потрібен.
Сироваріння та життя в умовах окупації
Оксана не зневірилась, а почала пробувати себе у новій сфері ー сироварінні. Жінка спочатку самостійно вивчала всю потрібну інформацію. Молоко брала у сусідів, першим продуктом сироваріння Оксани Воропай став адигейський сир.
Поки чоловік займався розвитком та утриманням ферми, жінка продовжувала розвиватися, проходивши різноманітні курси. Оксана багато вчилася, готувала і врешті-решт навчилася варити тверді сири, кисломолочні продукти, сири з білою та голубою пліснявою і пригощала ними всіх знайомих.
Але потім життя змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Продуктові магазини в селищі спорожніли, проте, на щастя, сім’я Воропай мала деякі запаси. У селі Бобрик також було багато малих дітей, тому Оксана запропонувала сільській раді ідею виготовляти молочну продукцію (йогурти, сири) та роздавати дітлахам безплатно. Спочатку жінка самостійно купувала молоко, але коли люди дізналися, що жінка дійсно безплатно роздає продукцію дітям, то почали самі приносити молоко. Молочні продукти Оксана готувала спочатку на фермі, проте через значні обсяги додатково займалася переробленням у шкільній їдальні. Після обстрілів школи жінка повернулася до ферми. 7 березня поряд із селом вже йшли ворожі танки.
Незабаром ворожі війська окупували селище. Зникли газ та світло. На території ферми деякий час проживали окупанти. Росіяни відібрали телефони, проте родині Воропай все ж вдалося декілька приховати. Жила сім’я в невідомості майже місяць. Після деокупації Воропай зайнялися волонтерством. Поки не було електроенергії, Оксана та чоловік займалися волонтерською діяльністю. З дозволу військових поїхали в Бровари й закупилися речами першої потреби (ліками, свічками, памперсами, кашами, сірниками тощо). Родина видавала допомогу на своїй фермі, організувавши такий собі штаб. Пізніше до активістів приєдналися й інші волонтери.
Поява контактної мініферми
Після деокупації багато тварин залишилося без власників, тому Оксана забрала їх собі. Таким чином і з’явилась козяча ферма. Пізніше угіддя поповнилися ще курми, свинями та вівцями. За словами фермерки, багато людей приходять відновити свій емоційний стан через контакт з тваринами, так і з’явилась така собі контактна ферма, яку родина Воропай мріє розширити.