Київ завжди був відкритий для нових людей, підприємців і фахівців з усього світу. Але найбільший бум іноземних спеціалістів в столиці стався у 19 столітті, коли по всій країні активно прокладалися колії для поїздів, створювалися нові підприємства, а також набували розвитку такі напрямки, як металургія, сільське господарство та машинобудування. Спеціалістів було небагато, тому дуже охоче брали на роботу фахівців різних галузей, які приїжджали до Києва з Чехії. Київ, який почав свій активний розвиток в той час приваблював музикантів, митців, архітекторів, тощо. На той проміжок часу лише в столиці проживало понад 3500 вихідців з Чехії та Словакії. Далі на kyiv.name.
Причини переїзду чехів до столиці
На той час в Європі завершилась криза виробництва, яке згодом почало нарощувати свої масштаби. Працівники ставали кваліфікованими спеціалістами. До того ж в Чехії стався демографічний бум, коли народжуваність перевищувала смертність, тому в деяких родинах було по 6 – 10 дітей. Наприклад, в невеличкому чеському місті Пльзені кількість жителів зросла від 16000 до 68000. На єдиному великому підприємстві в місті тоді могло працювати 886 людей. До того ж зарплати були не великими. Підприємець та власник виробництва Еміль Шкода намагався створити всі умови своїм спеціалістам, встановлював заробітні плати в залежності від кількості людей в родини, щорічно намагався передивитися у вищу сторону, щоб не втратити висококваліфікованих фахівців. Але цього було мало, тому переїзд в Україну, де активно починало розвиватися машинобудування здавалося чехам гарною перспективою та можливістю заробити.
Перший машинобудівний завод в Києві
У 1881 році швейцарець, консул Бельгії Якуб Гретер купив право на вічне користування землею у передмісті Києва, на Шулявці.
Разом з інженером Філіпом Мозерном, вони відкрити “Чавунний та механічний завод”. Було побудовано пʼять невеличких будівель і найнято на роботу 30 працівників. Влітку 1882 року завод почав випускати металеві ліжка, чавунні арматури, форми для цукру, а також усі можливі кріплення. Основними замовниками заводу були власники цукрових підприємств, до того ж цей напрямок досить активно розвивався в Україні тому попит на продукцію заводу Гретера зростало. У найкращі роки, обʼєм заводу сягав 160 тисяч карбованців в рік. У 1888 році між партнерами стався конфлікт, після якого Мозерн забрав свою частку і пішов з бізнесу. Завод майже збанкрутів.
На той час в цукровій галузі все більше набирало популярності імʼя молодого інженера Йозефа Криванека. Гретер запропонував йому партнерство, і не дивлячись на ризики Криванек погодився. Залишивши гарну посаду в досить престижній компанії, він переїжджає до Києва, щоб розпочати свою справу. так у 1888 році зʼявився “Київський машинобудівний та котельний завод”. Згодом до засновників заводу приєдналися нові інвестори, тому основний капітал виробництва складав майже 1 мільйон карбованців.
Оновлений курс
З приходом Йозефа Криванека в заводу почалося нове життя. Гретер взяв на себе адміністративні задачі, а Криванек став ведучим технічним керівником. У цей період починається велика перебудова. Будуються нові цехи та будівлі, закуповується найкраще обладнання. Але фахівців в цій галузі ще й досі не вистачало, тому партнери почали запрошувати спеціалістів зі своєї батьківщини. Криванек розумів, що завод має велике майбутнє, якщо з розумом підійти до всіх етапів, тому вважав, що окрім запрошених спеціалістів слід вирощувати свої особисті кадри. так за 4 роки завод став одним з найбільших підприємств. А от за архівними даними на період 1894 року на заводі працювало 772 дорослих, 152 підлітки і навіть 7 малолітніх працівників. Завод став прибутковим, а його розробки отримували винагороди на усіх можливих промислових виставках та ярмарках.
Криванек в свою чергу активно займався розробками та впровадженням нових технологій, що й вивело завод на перше місце по виробництву.
Згодом підприємство стало конкурентом заводу Еміля Шкоди в Чехії, на якому вироблялося обладнання для цукрових заводів. Адже його продукція була досить дорогою, а також доставка коштувала не дешево.
Під час свого розширення завод навіть поглинув одну київську вулицю, Садову. Тому в народі завод почали називати “Завод на садах”.
Початок 20 століття
Після 1900 року на заводі вже працювало понад 1200 людей. Успіхи заводу в більшості випадків залежали від сильної експлуатації робочих. У них був досить важкий графік. Майже 12-ти годинний робочий день, з перервою в годину. Машиністі парових машин починали робочий день на годину раніше за інших і закінчували на пів години пізніше. Нічні зміни не оплачувалися взагалі.
Середній місячний заробіток при такому графіку роботи у майстра складав 130 карбованців, у звичайного робочого – 35 карбованців. Стосовно учнів, то вони майже не мали прав. Їхня робота могла довго не оплачуватися взагалі. Згодом вони отримували від 1 до 1,5 карбованців на місяць, в залежності від років навчання. Навчальних класів не було, учні мали просто виконувати те, що кажуть майстри та повторювати все за ними. таке відношення не подобалось працівникам, тому згодом на завод почали приїжджати комісії від Київської губернії. Але не дивлячись на це власники заводу намагалися вирішувати соціальні питання своїх працівників. Для робочих була створена амбулаторія, їдальня, та навіть чотирьохрічна школа для їх дітей.
Після революції почалося масове скорочення співробітників.
Після революції
Після закінчення революції було встановлено 10-тигодинний робочий день та понижені зарплати. Також при заводі відкрили дитячий садок. Але завод і досі був популярним серед замовників, в цьому була велика заслуга Криванека. Він контролював усі процеси і якість виробів особисто. Він досить багато часу проводив у розʼїздах, адже треба було проконтролювати не лише виготовлення, а й установку обладнання на обʼєктах.
В 1916 році завод перепрофілювався на виготовлення зброї. Завод почав випускати техніку для фронту та снаряди. Згодом було відкрито ремонтну майстерню для військової техніки. Найбільшим замовленням був ремонт артилерійської зброї.
На заводі також працювали військовополонені.
В 1917 році почалась розруха. Потужності виробництва знизились, а згодом почалася зміна влади в Києві.
Гретер побачивши, що перспектив майже не має, попросив видати йому 26 000 карбованців, після чого він залишив правління заводу.
В 1922 році завод змінив своє імʼя на “Більшовик”.
У 1941 році на світанку під час бомбардування Києва. дві бомби було скинуто на завод, загинуло 16 чоловік, які працювали в нічну зміну. Завод починає працювати в режимі військового часу. 5 червня почався демонтаж обладнання та повна евакуація заводу.
Після війни завод продовжував свій розвиток та став вже науково – виробничим обʼєднанням, під тим самим імʼям Більшовик.
Сьогодні Більшовик це величезний торговий центр на Шулявці. В ньому велика кількість магазинів та розваг. Від колишнього заводу лишилася будівля. Але декілька приміщень ще виробляє корисні в побуті речі, пляшки, каністри, лінолеум тощо. Звісно виробництво вже не таких масштабів, як раніше, але вони продовжують працювати з користю для Києва та держави.
