Географічне положення – це розміщення географічних об’єктів (материки, океани, моря, річки, озера, гори, рівнини, ставки, водосховища і тд.) у системі географічних координат. Далі на kyiv.name.
Система географічних координат – система, в якій положення об’єкта визначається за допомогою кутових значень – градусів ширини та довготи.
Географічне положення Києва
Якщо шукати Київ на системі географічних координат, то він знаходиться на точці 57° північної широти та 30° східної довготи. Місто розташоване на півночі України, на двох берегах головної річки країни – Дніпро, а також на басейні річки Либідь, на межі лісу та лісостепу, через нього проходять міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. Також Київ розташований одразу на трьох рівнинах: Придніпровська височина, Поліська низовина та Придніпровська низовина, також містить Київське плато, яке фактично поділене на багато височин: Щекавицю та Хоревицю, Печерські пагорби та інші. Місто ніби оточене суцільним колом лісових територій, адже лісо-паркові та садові зони займають більшу частину території Києва – близько 80000 гектарів, що становить 800 км², в той час як площа міста – 839 км². Столиця також є найбільшим містом України, як за площею, так і за кількістю населення.
Воєнні дії на території Києва
Перша світова війна
Під час Першої світової війни бої на території України відбувалися лише в західній частині країни. Вони, безумовно, були масштабними. Наприклад Галицька битва, яку проводили війська Російської імперії та змогли просунути фронт на територію Європи; Галицький прорив – операція виконана німецькими військами, які вивели Четверний союз до переваг у більш дрібних битвах, які з того моменту відбувалися в Карпатах та Прикарпатті; Брусиловський прорив та битва за гору Лисоня, які кінцево вибили війська Австро-Угорщини та Німеччини геть з територій України для подальших боїв у Європі.
Друга світова війна
На відміну від Першої світової війни, Друга світова війна нещадно пройшлась абсолютно кожним куточок радянської України і навіть перекинулась на територію радянської Росії.
Влітку 1943 року війська Радянського Союзу здобули перемогу у Курській битві, через що німецькі війська змушені були перейти зі стратегії нападу на стратегію оборони. Дана перемога була надзвичайно важливою, адже це дало поштовх до звільнення Лівобережної України. 23 серпня 1943 року Червона армія (армія Радянського Союзу) зайшла в Харків, а вже 15 вересня німці отримали наказ відходити на Правобережну Україну. В той час положення німців у Києві частково врятувало його географічне положення, адже просто так, прямим нападом, захопити його було неможливо, бо місто розташоване на пагорбі. В планах радянських військ було напасти на Київ з двох сторін: на південному заході з Букринського плацдарму та з північного заходу по річці Ірпінь, в обхід міста з Лютізького плацдарму. Плацдарм – це певна територія, яку війська використовують для підготовки нападу, збору техніки та концентрації військ.
Операцію захоплення Києва проводили радянські війська Центрального та Воронезького фронтів, захопивши території навколо Києва та, створивши вищезгадані плацдарми, розпочали виконання плану форсування Дніпра. Форсування – наступ військ однієї країни, яка долає перешкоду у вигляді водного простору, на іншій стороні якого знаходиться ворожа армія. Форсування Дніпра – частина однієї з найкривавіших битв Другої світової війни – битви за Дніпро. Дана операція була дуже масштабною, адже відбувалася вздовж всього Дніпра по території України. Основною ціллю було встановити владу над Києвом, тому основні сили були кинуті на той напрям. Форсування закінчилося 30 вересня 1943 року. Операція пройшла відносно вдало: більшість планів німців було знищено нанівець, створено 23 плацдарми, відвойовано території навколо Києва, що дало змогу починати підготовку до його визволення. Але й не обійшлося без мінусів – тільки при змозі переплисти через Дніпро, обійшовши Київ з південного заходу, через географічне положення, особливості течії та дніпровські пороги загинуло аж 250 тисяч радянських військових, що є величезними втратами для армії СРСР. До 29 жовтня 1943 року жодне з військ не мало понтонних мостів через Дніпро (понтонний міст – плавуча конструкція, опорою якої слугували понтони), через що армія Радянського Союзу не могла переправляти на Букринський плацдарм техніку та війська з Лівобережної України. Це було досить великою проблемою, бо основна частина воєнної операції по відвоюванню Києва повинна була відбуватися саме з цього напрямку.
Битва за Київ – одна з наймасштабніших воєнних операцій, вона почалась 1 листопада 1943 року. Радянська армія, зважаючи на положення Києва, обрала Букринський плацдарм як обманний маневр і вдавано протягом 4-х днів стягувала туди техніку, щоб німецькі війська зробили те ж саме і лишили північну границю Києва без оборони. Тим часом концентрація піхоти відбувалася на Лютізькому плацдармі. Коли ж людей там було достатньо, туди почали переправляти танки підводним маршрутом по дну Дніпра, адже знову ж стикнулися з проблемою – відсутністю понтонного моста. В ніч з 5 на 6 листопада 1943 року Червоноармійська армія майже без спротиву вступила в Київ. Місто було під окупацією німецькими військами протягом 778 днів, які за день до відступу почали палити все, що могли, тому, з приходом військ СРСР на відвойовану територію, вони побачили перед собою практично повністю зруйновану та спалену пустку.
Хоч ці битви і були надзвичайно кровопролитними (за неофіційними даними за час двох операцій було вбито 800 тисяч людей з урахуванням мирного населення, яке Червона армія використовувала як гарматне м’ясо), правильне використання географічного положення Києва допомогло не зазнати в рази більших втрат, чи навіть програшу у Другій світовій війні.