Географія – це наука, за допомогою якого в комплексі вивчається географічна оболонка Землі, її природа, населення планети та організацію сільського господарства населення. Це одна із найдавніших наук, у зв’язку з чим географи працюють давно, адже вивчати нашу планету надзвичайно важливо, щоб вберегти себе від її шкоди та Землю від дій людства. Далі на kyiv.name.
Борис Ізмаїлович Срезневський
Борис Ізмаїлович Срезневський – російський та український метеоролог та кліматолог.
Народився 31 березня 1857 року в Санкт-Петербурзі, в Російській імперії, у сім’ї філологів, через що всі його 7 братів та сестер обрали гуманітарний напрям для навчання та спеціалізації, і лише Борис обрав природознавство.
У 1879 році Срезневський закінчує факультет фізики та математики, спеціальність “Метеорологія та кліматологія” у Петербурзькому університеті.
Свій потенціал Борис проявив у викладацькій сфері і присвятив цьому майже все своє життя – цілих 54 роки. Почав він з роботи у Головній фізичній обсерваторії в Петербурзі, де працював протягом 1882-1892-х років. Там він написав свої перші роботи з кліматології Російської імперії. У 1888-1891-х роках працював у Петербурзькому університеті. У 1892-1893-х роках – у Московському. У 1893-1894-х роках – у Воронезькому. У 1890 році був співзасновником журналу “Метеорологический вестник”, який редагував із 1899 року.
З часом переїжджає до Естонії та впродовж 25 років, з 1894 року по 1918 рік, працює професором Тартуського університету. З 1900 року очолює Прибалтійську метеорологічну мережу.
У 1919 році професор переїжджає до Києва, адже там його запросили на роботу, на посаду директора Київської метеорологічної обсерваторії, де пропрацював Срезневський все життя. Паралельно з цим, Борис читав лекції з метеорології, а також геофізики у Київському інституті народної освіти, який з часом був розформований на декілька окремих інститутів, згодом об’єднаних під крилом КНУ імені Шевченка. Вже у 1920 році був обраний на посаду академіка кафедри прикладної фізики природничого відділу Української академії наук.
Внесок Бориса Срезневського в дослідження української географії
Він досліджував клімат України, створивши одну з перших схем поділу країни за кліматичними поясами та ознаками. За його ініціативи створено геофізичну комісію та реорганізовано кафедру геофізики при академії наук УРСР. Він був одним із засновників Української метеорологічної служби, де першим керував Службою погоди.
1931 рік ознаменувався відкриттям Гідрометеорологічного інституту, де Борис Ізмаїлович був завідувачем секції загальної метеорології.
Срезневський також вивів “теорію посухи” для Києва. Він заснував магнітно-метеорологічну обсерваторію, геофізичну обсерваторію, у складі якої була перша радіологічна лабораторія.
Влітку 1929 року буревій зруйнував міст через річку Прип’ять, через що Борис Срезневський, за наказом Наркому СРСР, починає досліджувати виникнення та варіанти передбачити урагани та смерчі в Україні.
Борис Ізмаїлович також написав роботу про води Донбасу та створив карту природного випаровування вод на території частини СРСР.
Помер Срезневський 24 березня 1934 року і був похований на Лук’янівському кладовищі, його могила є там і досі.
Олександр Мефодійович Маринич
Олександр Мефодійович Маринич – відомий географ України, геоморфолог та дослідник природи.
Народився він 4 вересня 1920 року в селі Суботці, сучасної Кіровоградської області. Його батько був головою колгоспу. З 1927 року навчається в школі, в рідному селі. У 1931 році сім’я Олександра переїжджає до сусіднього села, Богданівка, де живуть протягом року, через що 5-й клас Олександр закінчує там. У 1932 році знову переїзд, і Сашко вже вступає у Кіровоградську середню школу №4, в якій навчається до кінця своїх шкільних років, завершуючи її з відзнакою. У 1937 році вступає до КНУ імені Шевченка на геолого-географічний факультет.
На початку Другої світової війни Олександр Маринич, бувши звичайним студентом, брав участь у бойових діях, а саме був членом Південно-Західного фронту, а також обороняв Київ, за що отримав три нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, орден Вітчизняної війни та орден князя Ярослава Мудрого. Отримавши сильні поранення, був відсторонений від служби, тому їде до Казані, де у 1942 році закінчив Казанський університет імені Ульянова-Леніна. З 1944 року був членом ВКП(б) (комуністичної партії СРСР).
Життя, як науковця
До Києва повертається вже після завершення війни та перемоги над Німеччиною, там починає свою наукову діяльність. Під керівництвом Володимира Гавриловича Бондарчука (український геолог та доктор геолого-мінералогічних наук), у 1948 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Геоморфологія Подільського Придністров’я”. У 1949 році разом зі своїм науковим керівником та Петром Костьовичем Заморієм (український геолог, геоморфолог та доктор геолого-мінералогічних наук) створив кафедру геоморфології у КНУ імені Шевченка. У 1961 році захистив вже докторську дисертацію “Геоморфологія південного Полісся”. У 1969 році став членом-кореспондентом АН України (нині – Національна академія наук України).
У 1956-1971 роках працює завідувачем кафедри фізичної географії та деканом географічного факультету КНУ імені Шевченка. У 1968-1971 роках – проректор з навчальної роботи Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Також, окрім цього, викладав лекції у різних закордонних університетах.
З 2 березня 1971 року по 3 липня 1979 року обіймає посаду міністра освіти УРСР, через що не зміг стати академіком АН України. Також він очолював делегації УРСР та виступав на засіданнях ЮНЕСКО.
У 1979-1989 роках обіймає посаду керівника відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Суботіна АН УРСР, з 1989 року – радник дирекції Інституту географії АН України і професор кафедри фізичної географії і охорони природи КНУ імені Шевченка. Також є співзасновником інститут географії НАН України, який був створений 1991 року.
Займався складанням ландшафтних карт. Написав величезну кількість наукових праць, які були відомі не тільки в Україні, а й по всьому світу.
Помер Олександр Мефодійович Маринич 23 серпня 2008 року і був похоронений у Києві.
Олександр Юрійович Дмитрук
Олександр Юрійович Дмитрук – корінний киянин, ландшафтознавець, професор КНУ імені Шевченка, автор понад 170 праць з географії.
Народився майбутній географ 25 квітня 1965 року у місті Києві, але про його дитинство майже нічого не відомо. Складається таке враження, ніби життя Дмитрука починається після закінчення університету. У 1989 році стає випускником географічного факультету КНУ імені Шевченка та одразу ж йде працювати викладачем на кафедру фізичної географії та охорони природи, яка у 1995 році була переформована у кафедру географії України, а вже у 2000 році стає завідувачем цієї кафедри.
У 1993 році пише кандидатську дисертацію на тему “Методика ландшафтного аналізу урбанізованих територій (на прикладі міста Києва)”, а у 2005 – докторську дисертацію “Ландшафтно-урбанізаційні системи України”.
Олександр Дмитрук був професійним ландшафтознавцем, через що розробляв власні системи та способи роботи з рельєфом, особливо міста Києва.
Проводив урбанізаційно-ландшафтознавчі дослідження території України та, грунтуючись на них, створив власну схему районування України. Обґрунтував класифікацію ландшафтно-урбанізаційних систем України.
Також вивчав теми конструктивно-географічних основ урбанізаційного та туристично-рекреаційного природокористування.
За своє життя географ, урбаніст та ландшафтознавець написав понад 170 праць, які значно просунули вивчення та розвиток даної науки в Україні.
Найвідоміші та найважливіші його роботи:
- Книга “Урбаністична географія. Ландшафтний підхід”, 1998 року.
- Книга “Урбаністична географія з основами урбогеоекології”, 2000 року.
- Навчальний посібник “Урбанізація та екологічний туризм”, 2002 року.
- Книга “Урбанізовані ландшафти: теоретичні та методичні основи, конструктивно-географічні дослідження”, 2004 року.
Помер Олександр Дмитрук 1 липня 2021 року і поховали його у Києві.