Бортництво – традиційний вид народної промисловості, лісове пасічництво. Існує воно ще з часів Київської Русі, але активно поширюватися на території України почало на початку 80-х років ХХ сторіччя. Спочатку, щоб добути мед, бортники утримували бджіл у природних, або ж штучно створених дуплах дерев. Нині це відбувається за допомогою вуликів із колод дерев, які підвішуються на гілки в лісі, або ж розміщуються в приватних будинках. Далі на kyiv.name.
Історія бортництва
Перші згадки про бортництво існують за часів Давньої Русі. В багатьох літописах, записках дослідників середньовіччя та творах того часу прописано те, як русичі виробляли мед та віск. З того часу існує окремий вид діяльності – бортництво, а бортники на Русі звільнялися від всіх інших справ та займалися лише медом. У “Руській правді” (збірка прав життя стародавньої Русі, тобто кримінальні, спадкові, торговельні та процесуальні закони) зазначалися штрафи за пошкодження бортних дерев та бортей, які знаходилися у власності інших людей. Населення сплачувало полюддя (податки) воском та медом. В наступних же ж сторіччях люди сплачували вже “медову десятину”. У Київській Русі таке виробництво займало одне з передових місць, адже експортувалося до Візантійської імперії та інших країн Європи та сильно цінувалося там. Також одним із доказів прадавнього існування бортництва є етнографічна топографія на Київщині – село Бортничі Фастівського району та колишнє селище Бортничі, яке нині знаходиться на території Дарницького району міста Києва.
З часом популярність бортництва почала спадати майже до мінімуму, адже змінився стиль життя українців. Нова хвиля активізувалася аж в кінці ХІХ сторіччя у вигляді колодних вуликів – частина спиляного дерева, серцевина якого випалюється та вибивається, а зовнішня шліфується. Це імітація справжніх домівок бджіл, яка підвішується на висоті приблизно 70 сантиметрів над землею. Такий підхід до бджолярства заведено вважати для новачків.
Бортництво на Київщині
6 липня 2022 року міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком було видано указ про додавання до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України так званого “Бортництва Київської області”. Пов’язано це зі знаходженням цілого осередку бортництва у Іванківській територіальній громаді Вишгородського району, а конкретно селах Шпилі, Рудня Шпилівська, Обуховичі. На період до 2020 року вважалося, що на Київщині більше немає жодних місць, де б розвивалося бортництво, а залишилися вони тільки на території Полісся – Житомирській, Рівненській та Волинській областях, де багато лісів. До катастрофи на Чорнобильській АЕС бортни та колоди були популярними на території Київської області, але, звісно ж, аварія заподіяла непоправну шкоду стану екології та біорізноманіттю. Відновлювати люди почали такий тип бджолярства наприкінці 80-х років ХХ сторіччя, саме в період економічної кризи, коли всі виживали як могли. За словами бортників Іванківської ТГ свої знання вони отримували від старших поколінь.
Бортництво – культурна спадщина України
Бортництво, як елемент нематеріальної культурної спадщини, дозволяє відкривати Україну відвідувачам з нових сторін. Це дуже давня традиція нашої Батьківщини, тому берегти та вшановувати її – наш обов’язок. У зв’язку з цим, для збереження спадщини у пам’яті людей було створено проєкт “Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі”, який у 2020 році за 4,5 місяці був реалізований у Київській, Рівненській та Житомирській областях. Завдяки цьому і було знайдено осередки бортництва на Київщині. Під час цих масштабних заходів проводилися офлайн та онлайн лекції, демонстрації, а також надавався відкритий доступ до віртуального сайту Музею бортництва. Відвідувачі могли придбати спеціально розроблені інтерактивні просвітницькі матеріали про такий тип бджолярства.
Бортництво – це частина нашої історії, яка корінням сягає давніх часів, тому втрачати такі вміння та знання просто неприпустимо.
