Хроніки Труханового острова – як з’явився перший київський пляж

Під мальовничими дніпровськими кручами простягається Набережне шосе, а якраз навпроти нього, розтинаючи ліниві річкові потоки, лежить масивний Труханів острів. Невідомо звідки взялася така “нетутешня” назва: чи то від половецького хана Тугорхана, чи від якогось першопроходьця Труфона, ім’я якого можна також передати як Трухан. Та залишимо це для історичних суперечок – наша мета з’ясувати як спочатку непримітний острівець посеред Дніпра перетворився на найпопулярніший столичний пляж XX століття. Далі на kyiv.name.

Затишна місцина

На початках, приблизно в середині позаминулого століття, кількість острівного населення можна було порахувати на пальцях однієї руки. Тоді острів служив затишним містечком, куди періодично навідувались молоді парочки аби провести пікнік, споглядаючи живописні дніпровські пагорби, або ж веселі парубоцькі компанії. Проте, і одні, й інші залежали від місцевих човнярів, які погоджувалися їх доправляти, адже Пішохідний міст з’явився лише в середині XX століття, а потрапити на острів можна було лише водою. В міру того, як річкове сполучення модернізувалося, й Дніпром стали курсувати вже пароплави, пожвавилось і острівне життя. Один із перевізників, Адам Гінтовт, відкрив на “Трухашці” невеличкий загородній кабачок, де солідні товстосуми могли перепочити, ховаючись від зайвих очей. Згодом він перетворився на знане всьому місту кабаре “Ермітаж”. Варто, проте, сказати, що знаходились тут і заклади більш культурного гатунку: в 1887-му деякі шановані особи відкрили на острові Київський яхт-клуб, а з 1900-го діяла Дніпровська біологічна станція. Пізніше на Труханів острів звернули увагу власники пароходної компанії, яка обслуговувала дніпровські перевезення. Вони планували влаштувати в Матвіївській затоці зимову стоянку для суден, а також майстерні та елінги. Тому в 1885-му році на арендованій ділянці постали нові майстерні. Проте була одна незручність, правду кажучи, доволі серйозна проблема: літом та взимку дістатися до острова було нескладно(водою чи льодом), але під час весняного або осіннього льодоходів це було практично неможливо. Проблему розв’язали креативно — поселення для робітників влаштували прямо на острові. На їх потреби тут же відкрили церкву Св. Єлизавети(1910) та навіть початкове училище(1909). А вже з 1913-го року Труханів острів став Олексіївським, на честь новонародженого цесаревича Олександра. 

То звідки ж, власне, пляж..?

Звісно, довго нова назва не затрималась — грянула Перша світова, революція, а згодом місто й взагалі зайняли німці, які ворожих імператорів не дуже полюбляли, навіть мертвими. До слова, разом із приходом кайзерівських військ канула в лету не лише назва, а й основне призначення острова. Суворі німці, які з курортів знали хіба що холодні води Балтійського та Північного морів, були в шоці від київського марнотрацтва – прямо посеред столиці стояв ніким не використовуваний Труханів…пляж. Так, саме німецьким офіцерам ми завдячуємо його створенню. Вони ж розчистили піщані берега, встановили тут дерев’яні бараки, кабінки для переодягання, і пляжне життя закипіло! Містяни таку ініціативу підтримали, і на Труханів острів через переправу ринуло полчища відпочивальників. Тогочасні радянські газети просто давились жовчю:

“Под охраной германских лейтенантов “господа” купались спокойно. Набилось на Украину маменькиных сынков, как в бочку сельдей, спасающих свое изнеженное тело от работы и труда в Советской России”.

Втім, і самі ж совіти після захоплення влади були не проти поніжитися на гарячому київському пісочку. Тому, кожної теплої пори пляж наповнювався по вінця бажаючими відпочити.

 За часів НЕПу він, щоправда, був не в найкращому вигляді – про це в газетах навіть ходили численні карикатури. Утім, так було не завжди, і вже в 1930-ті численні профсоюзи влаштували тут бази відпочинку для своїх членів: нові навіси, спортмайданчики, і навіть парашутну вежу. Окремо відкрили дитячий та жіночий пляжі, а колишній тепер стали йменувати Центральним. Пляж став справжнім “мейн стрімом”, проте існувала одна незручність, котру, до речі, описав у своєму романі Валер’ян Підмогильний “Місто”. Його головний герой, Степан, зібрався було йти купатися в Дніпрі, але побачивши ціни на переправу швидко передумав: в 1927-му звичайний човен коштував 5 копійок, а моторний – 10, причому плати доводилося ще й самі відвідини пляжу.

Спорудження Пішохідного моста – це зараз він прикрашає нічну столицю, а колись мав цілком практичне значення

Раніше ми казали, що німці започаткували київський пляж, варто проте зазначити, що вони також зробили його єдиним що залишилося на Трухановому острові – в 1943-му він був спалений дотла, і, таким чином, його спеціалізація визначилась лише як відпочинкова, культурна та спортивна. Після війни пляж аж ніяк не втратив свого престижу, там навіть яблуку ніде було впасти, а коли у 1957-му році спорудили Пішохідний міст, дістатися сюди взагалі не викликало якихось особливих труднощів. Таким же незмінним, і мабуть популярним, Труханів пляж дійшов до наших днів, а Пішохідний міст, який врятував киян він надмірних цін, став однією з візитівок столиці.  

Get in Touch