Спекотні столичні дні, які зараз так дошкуляють киянам, не були чимось унікальним і в давнину. Тому й не дивно, що бажаючих врятуватися від спеки і трохи освіжитися було більш ніж достатньо. Свої спокусливі послуги киянам пропонував Дніпро: ріка виглядала привабливо прохолодною і манила всіх охочих окунутися в її освіжаючих водах. Проте, варто пам’ятати, що в ті часи, а це середина XIX – початок XX століття, Дніпро був зовсім не такий як зараз – його стрімка течія лише через кілька десятиліть почала регулюватися греблями та водосховищами енергетичного каскаду. Далі на kyiv.name.
На початках, аби скупатися містянам потрібно було лише знайти комфортне місце, де їм би ніхто не заважав. Втім, в міру того як дніпровські береги обростали різноманітними причалами, трасами для диліжансів та трамваїв, водогінними джерелами для збору води, тут почало з’являтися все більше споруд. В кінці кінців знайти затишну місцину було настільки проблематично, що довелося втрутитись владі. Так, в 1870-ті були споруджені дощасті павільйони-купальні – окремі для чоловіків та жінок. Деякі з них знаходилися біля теперішнього пам’ятника Магдебурзькому праву, а тому потрапити сюди з Набережного шосе було не складно. Як і зараз, тоді це було сезонним бізнесом: для того, щоб відвідати купальню потрібно було внести плату. Були також індивідуальні кабіни – так звані “номери”.
Хочеш в дніпровські води — плати і дотримуйся правил
У 1904-му році дніпровські купальні взяла під особистий контроль Міська дума. Вона ж затвердила і спеціальний перелік правил, яких кожен мав обов’язково дотримуватись при відвідуванні. Так, заборонялося купання на відкритих місцях, тобто за межами встановленої огороди, а відвідувачам заборонялося приходити п’яними, хворими, ну і, звісно, в брудній одежі. Заборонялося плювати у воду(для цього встановили спеціальні плювальниці) і митися з милом, якщо нижче за течією розташовувались інші купальні.
В самих же купальнях мав панувати порядок і гігієна: вони повинні були знаходитись “в полнейшей чистоте и опрятности”, а спеціальні наглядачі слідкували “чтобы в днищах не было гвоздей и неровностей, могущих портить ноги”. Звернули увагу й на правила моральні: про стіни-перегородки між купальнями говорилося, що вони “должны быть плотны, без щелей и всяких отверстий”, а входи до відділень слід було розмістити так, “чтобы посетители одного пола не проходили мимо двери, ведущей в купальню другого”. Також, не дозволяли запливати з чоловічого ділянки на жіночу, і навпаки. Заборонялося приводити в жіночу купальню хлопчиків старше п’яти років, а спеціальні наглядачі слідкували за порядком в цих же купальнях.
Європейське ноу-хау
Приблизно в той час на європейських курортах набирав популярності новий різновид розваг — відкритий пляж. Вже там публіка могла проводити час нероздільно, зберігаючи проте власну гідність за громіздкими купальними костюмами з чорними чулками, для жінок, і облягаючими трико — для чоловіків. Утім, згодом, після Першої світової війни, костюми еволюціонували до більш розкутих, і на фотографіях 1918-року ми можемо побачити чоловіків з оголеними торсами у так званих “плавках”. Саме тоді й почали зникати архаїчні купальні, так популярні в минулі часи, — на зміну їм прийшли більш привабливі пляжі, за які й платити не доводилось, й на сонечку позасмагати можна було. Тому купальні канули в лету, їх замінив перший Київський пляж — Труханів.