Парк Партизанської Слави

Парк Партизанської слави — сосновий лісопарк із трьома озерами в серці Дарниці

Майже 112 гектарів справжнього соснового бору посеред щільно забудованого лівобережжя — це один із найбільших лісопаркових масивів лівого берега Києва і той рідкісний випадок, коли парк не висаджували з нуля, а вбудували в уже дорослий ліс. Тут не треба вдавати природу: сосни, під якими проклали доріжки 1970 року, старші за сам парк, а три лісові озера живуть власним життям і від 2020 року мають статус ландшафтного заказника. Для сотень тисяч мешканців Дарниці це щоденний маршрут — ранкова пробіжка, вечірня прогулянка з собакою, велосипед у вихідні, — а для решти міста привід переїхати на лівий берег заради лісу, до якого можна доїхати метро.

Родзинки

• Три лісові озера — Велике (1,6 гектара), Блакитне (0,8 гектара) і Рибальське (0,7 гектара), разом 3,4 гектара води серед сосен. У лютому 2020 року їх разом із захисною смугою — приблизно 12 гектарів — оголосили ландшафтним заказником «Червонохутірські озера», що закрило питання забудови берегів.
• Сосновий бір — основа всієї екосистеми: парк заклали на ділянці старого лісу, де домінує сосна звичайна, а всього налічують 36 видів деревних рослин, серед них клен, акація, горобина, береза, дуб і липа.
• Меморіальна зона — композиційний центр парку з Музеєм партизанської слави та амфітеатром, де десятиліттями збиралися ветерани партизанських з’єднань; тут же відтворено «партизанський арсенал» із землянками.
• Пішохідний фонтан — сучасна домінанта, запущена в серпні 2020 року: 464 струмені, світлодіодна підсвітка з мільйонами відтінків і водяні арки заввишки майже вісім метрів, крізь які влітку бігають діти.
• Колесо огляду заввишки 26 метрів, встановлене ще 1982 року, — з нього видно верхівки сосен і забудову Дарниці згори.
• Стежка здоров’я завдовжки понад шість кілометрів — маршрут, прокладений лісовою частиною парку, яким користуються бігуни, скандинавські ходоки й велосипедисти.
• Дерев’яні скульптурні композиції вздовж алей — впізнавана деталь, що дісталася парку від радянського періоду й пережила всі реконструкції.

Що всередині

Площа парку — 111,97 гектара, і від 1994 року він має статус регіонального ландшафтного парку, тобто природоохоронної території, а не просто зеленої зони відпочинку. Планування радіальне: від меморіального ядра розходяться широкі алеї, які поступово переходять у лісові стежки, а далі від входів парк усе більше нагадує звичайний бір. Саме це поєднання доглянутої центральної частини з дикуватою периферією і робить його зручним одночасно для родин із візками й для бігунів, які шукають ґрунт під ногами.

• Меморіальна зона з музеєм і амфітеатром — офіційне серце парку, місце урочистостей і міських заходів.
• Три озера з обладнаними підходами й оглядовим майданчиком біля води, зробленим під час останньої реконструкції.
• Містечко атракціонів із колесом огляду, каруселями та мотузковими трасами; тут же працював літній кінотеатр.
• Спортивна інфраструктура — стадіон, майданчики, стежка здоров’я понад шість кілометрів і маршрути для велосипеда.
• Дитячі майданчики, оновлені під час робіт 2018–2020 років, і громадські вбиральні поблизу центральної частини.
• Пішохідний фонтан і декоративний басейн — головна літня розвага для дітей у центрі парку.

Чим зайнятися і для кого

• Бігунам і любителям скандинавської ходьби — понад шість кілометрів стежки здоров’я з м’яким ґрунтом і хвойним повітрям; це один із найкращих щоденних тренувальних маршрутів лівого берега.
• Велосипедистам — рівний рельєф і довгі алеї дозволяють накатати коло без жодного перетину з автомобільним рухом усередині парку.
• Родинам із дітьми — атракціони, дитячі майданчики й пішохідний фонтан зібрані компактно, тож із малечею не доведеться довго йти від входу.
• Мешканцям Дарниці — це головна щоденна зелена зона району: ранкова прогулянка, вигул собаки, вечірня партія в бадмінтон на галявині.
• Любителям тиші й природи — дальні ділянки бору й береги озер у будній день майже безлюдні, а сосновий ліс тримає власний мікроклімат навіть у спеку.
• Тим, хто цікавиться історією ХХ століття — меморіальна зона з музеєм, амфітеатром і відтвореними землянками дає предметне уявлення про партизанський рух часів Другої світової.

Як дістатися і практичне

Парк розташований у Дарницькому районі, на лівому березі. Найближча станція метро — «Червоний хутір» зеленої Сирецько-Печерської лінії, звідки до входу лишається коротка прогулянка; альтернативний варіант — станція «Харківська» тієї ж лінії, від якої зручно доїхати наземним транспортом. Ще один популярний спосіб — міська електричка до станції «Дарниця», а далі велосипедом: цей маршрут місцеві велосипедисти вважають найзручнішим підходом до парку зі сходу. Вхід до парку вільний і цілодобовий; окремо оплачуються лише атракціони в розважальному містечку, включно з колесом огляду, та інші комерційні послуги. Центральні алеї освітлені, у глибині лісу освітлення немає, тож увечері краще триматися основних маршрутів. На прогулянку центральною частиною з фонтаном і меморіалом закладайте півтори-дві години; якщо хочете обійти всі три озера, пройти стежкою здоров’я або приїхати з велосипедом — це половина дня. Найлюдніше тут у вихідні пообіді біля фонтану й атракціонів, найтихіше — у будній ранок у лісовій частині.

Коли відвідати

Весна в бору настає непомітно: сосна не скидає хвої, тому парк не переживає різкої зміни, зате в квітні прокидається підлісок, зацвітають черемха й акація, а береги озер вкриваються свіжою зеленню. Це найкращий час для довгих прогулянок — комарів біля води ще немає, а повітря вже тепле.

Літо — головний сезон парку. Сосновий ліс тримає температуру відчутно нижчою, ніж у забудові Дарниці, смолистий запах у спеку стає особливо густим, працює пішохідний фонтан із майже восьмиметровими водяними арками, крутиться колесо огляду, а на галявинах розкладаються пікніки. Береги озер у липні стають найпопулярнішими точками парку.

Осінь відкриває контраст, якого немає у чисто листяних парках: жовті клени, берези й дуби на тлі темно-зеленої хвої. У жовтні тут найкраще бігати — прохолодно, сухо, і стежки вкриті м’якою підстилкою з глиці та листя.

Узимку парк не порожніє: сосновий бір під снігом лишається зеленим, і після снігопаду сюди їдуть на лижні прогулянки та санки з невеликих схилів. Це також найтихіший сезон — лісова частина в січні майже безлюдна.

Цікаво знати

Парк заклали 1970 року на основі вже дорослого соснового бору — саме тому його дерева значно старші за самі алеї; повністю облаштування завершили до 1972 року. Задум був меморіальним: парк присвятили партизанським з’єднанням, які діяли в тилу під час Другої світової війни, а композиційним центром зробили меморіальну зону з музеєм і амфітеатром, де щороку збиралися колишні бійці. Поруч відтворили «партизанський арсенал» із землянками — наочну реконструкцію лісового табору.

1982 року в парку встановили колесо огляду заввишки 26 метрів, яке й досі лишається орієнтиром розважальної частини. Наступний важливий крок був природоохоронним: 1994 року територію оголосили регіональним ландшафтним парком, і 111,97 гектара дістали захист як природний об’єкт, а не просто міська зелена зона. У лютому 2020 року окремий статус ландшафтного заказника отримали Червонохутірські озера — Велике, Блакитне й Рибальське разом із буферною смугою, приблизно 12 гектарів, що зняло загрозу забудови берегів.

Найбільшу за сорок років реконструкцію провели у 2018–2020 роках. Парк отримав 10 400 квадратних метрів нових мощених доріжок, 114 лавок, нове освітлення, оглядовий майданчик біля озера, громадські вбиральні, оновлені дитячі майданчики й головну новинку — пішохідний фонтан із 464 струменями, світлодіодною системою, здатною давати мільйони відтінків, і водяними арками заввишки майже вісім метрів. Оновлений парк відкрили в серпні 2020 року. Реконструкція мала й зворотний бік, про який варто знати: земляні роботи пошкодили кореневу систему частини сосен, і чимало старих дерев згодом усохло — це стало предметом гострої критики з боку екологів і місцевих активістів, які опікуються парком.

Поради відвідувачу

• Влітку беріть репелент: біля води, особливо ввечері й після дощів, комарів помітно більше, ніж у сухій частині бору.
• Якщо приїжджаєте з дітьми, орієнтуйтеся на центральну частину з фонтаном і атракціонами — там зібрані майданчики, вбиральні й точки з напоями; далекі лісові маршрути краще лишити на прогулянку без візка.
• Увечері тримайтеся освітлених алей: у глибині лісової частини ліхтарів немає, а стежки розгалужені, тож у сутінках легко втратити орієнтир.

Питання й відповіді

Чи платний вхід до парку Партизанської слави? Ні, вхід вільний і цілодобовий. Платними є лише атракціони в розважальному містечку, зокрема колесо огляду, та інші комерційні послуги на території.

Скільки в парку озер і чи можна біля них відпочивати? Озер три — Велике, Блакитне й Рибальське, разом 3,4 гектара. Береги обладнані підходами й оглядовим майданчиком, але від 2020 року озера мають статус ландшафтного заказника, тож поводитися тут треба обережніше, ніж на звичайному міському пляжі.

Наскільки великий парк? Його площа — 111,97 гектара, це один із найбільших лісопаркових масивів лівого берега Києва. Обійти його повністю за одну прогулянку складно: на повний обхід із озерами закладайте половину дня.

Як дістатися громадським транспортом? Метро зеленої Сирецько-Печерської лінії: найближча станція «Червоний хутір», також зручна «Харківська» з пересадкою на наземний транспорт. Популярний велосипедний варіант — міською електричкою до станції «Дарниця», а далі своїм ходом.

Чи підходить парк для бігу й велосипеда? Так, це одне з головних його призначень: стежка здоров’я має понад шість кілометрів, рельєф рівний, покриття переважно м’яке, а всередині парку немає автомобільного руху.

Що тут робити з дітьми? У центральній частині зібрані дитячі майданчики, містечко атракціонів із колесом огляду 1982 року й пішохідний фонтан із 464 струменями — влітку саме він стає головною дитячою розвагою.

Чи є в парку меморіал і музей? Так. Меморіальна зона з Музеєм партизанської слави й амфітеатром — композиційний центр парку; поруч відтворено партизанський табір із землянками.

Коли парк найкращий? Улітку — заради тіні соснового бору, води й фонтану; у жовтні — заради контрасту золотого листя з темною хвоєю і найкомфортнішої погоди для бігу.