13 березня 1961 року в Києві сталася техногенна катастрофа. Потужний селевий потік прорвав дамбу і затопив Куренівку. За даними істориків, загинуло 1500 осіб. Події «чорного четверга» увійшли в історію як Куренівська трагедія. Створені людиною механізми, пристрої, інженерні та технологічні рішення полегшують життя і працю, але їх вихід з ладу часто призводить до жертв. Саме так сталося в Бабиному Яру, коли спроби перетворити його на корисну площу призвели до загибелі людей. Далі на kyiv.name.
Причина катастрофи
Причиною цієї катастрофи стало рішення № 582 виконавчого комітету Київської міської ради від 28 березня 1950 року про засипку відходами сусіднього Петровського цегельного заводу. Землю і камінь, непридатні для виготовлення цегли, змішували з водою і трубами звозили до підніжжя Бабиного Яру у вигляді пульпи. Всього за 11 років у такий спосіб до відрогів яру було намито понад 4 мільйони квадратних метрів ґрунту, зокрема до відрога, де пізніше сталася аварія, 3 мільйони квадтратних метрів. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.
Свою роль зіграв і фактор часу, який змушував виробників зважати на швидше виконання планів. У ході обговорення цього питання наголошувалося на необхідності узгодити рішення з Київською міською радою депутатів трудящих. У 1950 році міська влада підтримала пропозицію замивати перший і другий від’ярки, що дозволяло позбутися яру глибиною десятки метрів і при цьому налагодити зручне транспортне сполучення між Куренівкою і Лук’янівкою.
Наступного року ситуація довкола Бабиного Яру розглядалася київською міською владою знову з огляду на потребу остаточного облаштування території. Зважаючи на поступове заповнення пульпою трьох відрогів і необхідність узгодження остаточних параметрів робіт виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих конкретизував виробничі завдання. Встановлювалися чіткі відмітки для заповнення яру пульпою на позначці 158–166 м, тобто в рівень земної поверхні. Окрему увагу виконком звернув на відведення поверхневих вод із верхів’їв Бабиного Яру, зобов’язавши інститут «Київпроєкт» невідкладно скласти необхідну технічну документацію.
Вже 1957 року ситуація стала аварійною – вода з піском час від часу затоплювала сусідні території, але закачування пульпи не припинили. Трагедія могла статися будь-якої миті.
Катастрофа
Узимку 1961 року випала велика кількість опадів. У березні сніг почав танути і вже 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмки води, які ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей із небезпечної зони вжито не було. 13 березня дамба не витримала – маса рідкої пульпи ринула вниз. близько 650 тис. кубометрів намивної маси – відходів цегельних заводів – подібно лавині зійшли з Бабиного Яру на житловий масив, виробничі приміщення і трамвайне депо ім. Красіна.
Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти.
За даними радянських дослідників, Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки. Водночас, згідно з офіційними звітом, що мав гриф «Для службового користування», внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Непридатними для проживання виявилися 298 помешкань, у тому числі 163 приватні будинки, у яких мешкало 353 родини чисельністю 1228 осіб.
Дані про загиблих і поранених у звітах були відсутні, оскільки владою було прийнято рішення не афішувати масштаби трагедії. Пізніше зазначалося, що загинуло близько 150 осіб. Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо. За оцінками київського історика Олександра Анісімова, вона становить приблизно 1,5 тисячі осіб.
Попри раптовість сходження пульпи з Бабиного Яру цьому передували події, які можна кваліфікувати як сигнали про підвищену небезпеку. За свідченнями очевидців, ще з суботи 11 березня з Бабиного Яру сходила вода, заливаючи підвали приватних будинків, що викликало занепокоєння мешканців. 13 березня житловий масив Куренівка та трамвайне депо ім. Красіна протягом майже двох годин заливало водою з верхніх ділянок намиву Бабиного Яру. Для її відкачування прибули дві пожежні машини, які згодом були пошкоджені. Вода паралізувала рух транспорту на прилеглому районі вул. Фрунзе, виник затор із кількох трамваїв, автобусів, тролейбуса. Перед аварією на місці затоплення водою з’явилося також кілька міліціонерів, які регулювали рух, що свідчить про досить потужний «сигнал» про небезпеку, розшифрувати який вчасно й ужити заходів безпеки не вдалося.
Отже, офіційною причиною трагедії була визнана помилка у проєкті дамби. Але існує й інша версія. Тут протікає чимало підземних річок, яких немає на картах. Так, на Петрівці є струмок, який впадає в іншу річку – Почайну. Виявляється, проєктувальники хотіли обдурити природу: маленьку річку спробували закопати в яру, тому в критичний момент дамба не витримала.
Офіційне розслідування
Для з’ясування причин аварії у третьому від’ярку Бабиного Яру була створена державна експертна комісія, яка 14 березня приступила до роботи. До її складу на чолі з президентом Академії будівництва і архітектури УРСР академіком П. Бакумою ввійшли інженери, учені, фахівці-гідротехніки. Отримавши завдання у стислі терміни підготувати висновок комісія ознайомилася з аварійною ділянкою на місці, затребувала необхідні документи, що обумовлювали прийняття дозвільних рішень, заслухала пояснення проєктної й будівельної організацій. Підготовлений висновок однозначно вказував на недосконалість проєкту передачі рідких ґрунтів, який у масштабі СРСР був експериментальним, і порушення технології намивних робіт. Було встановлено, що під час складування відходів Петровських цегельних заводів у Бабиному Яру відбулися суттєві відхилення від планових завдань. Зокрема, водовідвідний колодязь у третьому від’ярку мав одну трубу діаметром 450 міліметрів замість двох такого ж поперечнику, сам колодязь був у занедбаному стані, напередодні аварії намив проводився 16 годин замість 8 передбачених, тоді як останні 4–5 днів вода з намиву не відкачувалася взагалі. Не повною мірою враховувався гранулометричний склад ґрунтів, складованих у від’ярки, їх довготривала консолідація. З поля зору проєктувальників зникла важлива деталь – наявність підземних вод у районі третього від’ярку, що робило питання водовідведення надзвичайно важливими. Сукупність цих факторів за умови недогляду виконавців і призвела до перенасичення намитої в яр пульпи водою, яка, розмивши нижню дамбу, легко привела в рух інші намиті ґрунти, що не встигли належним чином ущільнитися. Як підсумував член спеціальної комісії Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва співробітник Академії будівництва і архітектури УРСР О. Філахтов, катастрофа була неминуча: «Події просто прискорились. Вони все одно коли-небудь настали б».
Більше того, комісія встановила, що «технічний проєкт гідромеханізації розкривних робіт на глиняному кар’єрі Петровського цегельного заводу №1 не був розглянутий і затверджений в установленому порядку як в Міністерстві промисловості будівельних матеріалів УРСР, так і в Київському міськвиконкомі». За свідченням начальника інженерного відділу управління міського архітектора Києва І. Побігайло, проєктні організації недостатньо інформували міську владу про перспективу намитих ґрунтів. Хоча Київський міський виконавчий комітет не заперечував проти складування розкривних порід, але «повного комплексного проєкту з ведення робіт ніколи не отримувало, а відповідно і не могло затверджувати», погоджуючи лише його окремі параметри. Підготовлений комісією висновок констатував, що «аварія споруди стала, в основному, наслідком дефектів проєктних рішень, своєчасно не виявлених через порушення встановленого порядку проведення експертизи і затвердження проєкту, а також наслідком дефектів у провадженні будівельних робіт».
Цензура Куренівської трагедії
Гігантська за масштабом і трагічна за характером подія у столиці радянської України не могла залишитися непоміченою її мешканцями. Каналами «народної правди» новина про аварію швидко поширилася Києвом, надовго потрапивши в категорію основних. Як свідчило інформаційне повідомлення КДБ від 16 березня, «аварія в Подільському районі продовжує перебувати у центрі уваги мешканців м. Києва». Така ситуація тривала досить довго. За відсутності офіційних повідомлень новина про події на Куренівці швидко обросла здогадками, перекрученнями і перебільшеннями. До першого радіоповідомлення про аварію у центрі громадської думки перебували причини й обставини цієї надзвичайної події. Висловлювалися здогадки про «помсту трупів євреїв», розстріляних тут нацистами восени 1941 року, аварія пов’язувалася з «карою Божою» через закриття Києво-Печерської лаври, акцентувалася увага на поінформованості київської міської влади й особисто О.Давидова про наявність проблем у водовідведенні з Бабиного Яру, зображувалися гіперболізовані або ж вигадані деталі тих рокових подій. Схожі висловлювання зустрічалися й у приватному листуванні, перлюстрованому КДБ. Влада виявилася неготовою визнати факт трагедії, оперативно дати роз’яснювальну інформацію щодо ранкових подій понеділка 13 березня 1961 року «Жертв багато, а в газетах нічого не пишуть, навіть у “Вечірньому Києві” нічого немає», – скаржилася невідома дописувачка у листі, перлюстрованому КДБ. Це було далеко не єдине вираження подиву позицією міської влади. Громадську думку мешканців столиці того часу досить влучно висловила радіостанція «Свобода» 25 березня: «З почуттям глибокого смуту, на жаль, зливається почуття обурення». І додала власний коментар: «Наше обурення з приводу тих методів замовчування, які практикує комуністичний режим в Україні». Мовчання київського керівництва на фоні поширення містом чуток, домислів про трагедію викликало невдоволення та обурення громадян. До крайніх проявів не доходило, проте висловлювання набували радикальності і категоричності.
Інформаційне повідомлення Українського радіо кваліфікувало ранкові події 13 березня 1961 року у Подільському районі Києва як «раптове сповзання ґрунту і проникнення вод з Сирецького яру». Таке завуальовано-обережне офіційне означення аварії було закономірним як з огляду на розслідування її причин, що проводилося, так і зважаючи на політико-пропагандистський ефект від події, новина про яку привернула увагу в тому числі іноземних журналістів і дипломатів США.
