Раніше кияни по-різному опалювали своє житло. Сучасні системи опалення стали основним джерелом обігріву тільки з початку XX століття. А от до цього принцип опалення більшості міських будинків був таким самим, як і сільський. Через це мешканцям столиці не завжди було тепло і необхідно було самостійно турбуватися про обігрів свого житла. Як вони жили після настання холодів далі на kyiv.name.
Джерела опалення дореволюційних часів: що використовували кияни?
У період 1900-1800-х років жителі Києва ще не знали про автономні джерела обігріву: радіатори, обігрівачі та електричні каміни. З настанням холодів їм доводилося опалювати свої будинки дровами в печі. В адміністративних будинках і квартирах багатіїв вони відрізнялися зовнішнім виглядом. Для того щоб печі відповідали розкішному інтер’єру, їх обкладали керамічними плитами з різними візерунками яскравих кольорів. А от представники середнього класу зазвичай обмазували печі вапном.
На той час у київських будинках було по 2 печі — нагрівальні, розташовані у вітальні та спальні, а також варисті — на кухні. Запаси дров та вугілля для їхнього опалення знаходили у сараї у дворі. Головною відповідальною людиною, яка стежила за тим, що їх завжди було достатньо, був домовласник. Мешканці будинків вносили орендну плату за те, щоби брати дрова. А от у неплатників забирали вьюшки — чавунні деталі, які зберігали тепло у натопленій печі. Без них кияни були змушені мерзнути взимку.
Через деякий час багато власників приватних будинків та квартир у Києві змогли відмовитися від використання печей. Це сталося після закінчення Другої світової війни у 1945 році. Щоб не замерзнути з настанням холодів, замість печей багато хто встановлював у своїх будинках котельні. Наприклад, так було в Шоколадному будиночку, розташованому на вулиці Шовковичній, 17. В інтер’єрі цієї будівлі знаходилися тепловоди обігрівальних пристроїв, а котел був розміщений у підвалі. Про появу котлів у київських будинках писав дитячий письменник Микола Носов:
«Підійшла зима. Дров у нас не було. Ніхто тоді не мав дров. Батько приніс звідкись маленьку залізненьку печінку на чотирьох ніжках і кілька залізних труб на кшталт водостічних», — писав він у своїй книзі «Таємниця на дні криниці», як повідомляє fakty.ua
Коли було дуже холодно і не вистачало дров, деякі кияни навіть стягували в будинки частини огорожі та дерев’яних лавок, щоб розігріти котел. Такі випадки траплялися дот тих пір, поки у Києві не розпочалася установка теплоцентралей та створення житлового фонду домоуправління.
Поява центрального опалення у Києві: цікаві факти з історії
Щоб вирішити проблему опалення житла, починаючи з 1930 року у місті почалося створення теплоцентралей. Перша з них знаходилася на перехресті вулиць Жилянської та Льва Толстого. Відповідно мешканці будинків, які були розташовані за цією адресою, стали першими споживачами централізованого опалення. Потім від цієї теплоцентралі було прокладено 2 магістралі. Одна з них охопила частину залізничного вузла, а інша була на вулицях Богдана Хмельницького та Лисенка. Перше підключення опалення до будинків відбулося на честь святкування 20-річчя Жовтневої революції — 7 листопада 1937 року.
Спочатку розвиток мережі центрального теплопостачання у Києві відбувався дуже повільними темпами. До 1950 року до нього було підключено лише 800 будинків. Проте ситуація кардинально змінилася, коли 1971 року з’явилися 2 найбільші теплоелектроцентралі — ТЕЦ-5 у селищі Комсомольський, що працює за рахунок газу, та ТЕЦ-6 у Зазим’ї. Їхня поява не стала новиною для киян: 270-метрову трубу було видно з найдальших куточків міста. Єдиною спорудою, яка була вищою за неї є київська телевежа.
Згідно з створеним планом розвитку міста у 1986 році, теплопостачання столиці також повинна була здійснювати атомна ТЕЦ. Її хотіли збудувати за межами Києва, але після Чорнобильської катастрофи ці плани залишилися лише на папері.
