Електроенергія — те, що потрібно для повноцінного життя і саме це зрозумів кожний українець під час блекаутів. Електрика не тільки постачає світло в наші домівки, а ще й тепло. Про історію появи світла та тепла, будівництво Київської ГАЕС, ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 — далі на kyiv.name.
Світло в оселях киян: хроніка від Київської Русі до епохи Старого Києва
Як відомо, виготовлення електричної енергії в ХХІ сторіччі базується на атомній енергетиці, спалюванні мазути, дров, газу, вугілля та залучення таких відновлювальних джерел енергії як вода, вітер, сонце тощо.
За часів Київської Русі, єдиним джерелом світла були свічки й так було до появи гасової (або нафтової) лампи. До речі, варто зазначити, що такий значний винахід для світу було відкрито у Львові українцем Йоганном Зеггом та фармацевтом польського походження Іґнаци Лукасевичем.
Починаючи з 1872 року вся столиця користувалася гасовими ліхтарями. Обслуговування такого світлопостачання для столичних 1,5 коп. для промислових виробництв і державних установ та 1,75 коп. для приватних споживачів. Та з 1878 року по 1880 рік інженер Олександр Бородін запропонував вдосконалити систему світлопостачання й відкрив дуговий ліхтар, який працював від двох вугільних стрижнів та ізоляційного матеріалу. Такі ліхтарі не тільки давали світло впродовж трьох годин, а ще й були значно дешевшими в обслуговуванні. Згодом електротехнік Павло Яблочков удосконалив систему й застосував такий тип освітлення в приміщеннях майстерень Дніпровського пароплавства.
ХІХ століття — поява та будівництво першої станції електричного струму
1880-ті роки: заможні кияни встановлюють спеціальні пристрої для освітлення, а сад Шато-де-Флер (нині, стадіон “Динамо”) був повністю забезпечений струмовим постачанням (з того моменту струм почав інтегруватися в побут столичних жителів).
В 1890 році науковці та інженери столиці почали говорити про необхідність спорудження станції електричного струму. До втілення ідеї був залучений Іван Мацон — начальник Київського залізничного училища та Микола Шиллер — професор фізики Київського університету з науковим ступенем електротехніка.
Кількості згенерованої енергії Центральною станцією вистачало, щоб оснастити світлом Хрещатик, міський театр та оселі приватних абонентів. Котельня площі була розташована під землею театральної площі на якій зараз стоїть Національна опера України імені Тараса Григоровича Шевченко.
Станція була оснащена двома паровими системами “Нейера” та двома паровими машинами, які в сукупності давали потужність в 300 кінських сил. Електростанція належала товариству “Савицький і Страус” й встановлювала тарифні ціни вищі за ринкові, адже конкурентів у всій Російській імперії не мало. До речі, саме з моменту відкриття Центральної електростанції було запущено 15-й електричний трамвай та перший трамвай з електричним рушієм у світі, який був найліпшим чином пристосований до схилів Андріївського узвозу.
В 1891 році в оселях киян почали встановлювати лічильники споживання електричного струму, які на той момент вартували 125 карбованців. Генерованої енергії вистачало до початку Першої світової війни.
1936 рік — спорудження ТЕЦ-3
Станція електропостачання №1 в Києві або просто ТЕЦ-3 — це найстаріша теплостанція столиці та одна з перших теплоелектроцентралей України. В експлуатацію її було введено 1 травня 1936 року й забезпечувала теплом вона Шевченківський, Печерський, Соломʼянський та Голосіївський район.
Розташовується ТЕЦ-3 біля північних платформ залізничної станції “Київ-Пасажирський”. Побудована вона була за проєктом архітектора-художника Петра Костирко 1931-го року. Цікаво, що для будівництва станції електропостачання довелося зносити будівлі по вулиці Жилянська, Вокзальна, Льва Толстого та провулку Безаківському.
Станція неодноразово зазнавала реконструкцій через зміну видів палива для отримання електроенергії та тепла. Спочатку використовувався фрезерний торф, потім антрацитовий штиб, а згодом комбінований тип палива із застосуванням природного газу.
Головна триповерхова будівля першої ТЕЦ столиці майже не зазнавала змін, та прибудови та конструкція системи генерації електроенергії змінювалась неодноразово. Восени 2022 року електростанція частково постраждала внаслідок влучення уламків російської ракети.
1960-ті роки — проєктування Київської ГАЕС та її будівництво
Перша світова війна неабияк вплинула на енергетичну систему Києві й щойно вона відновилась розпочалась Друга світова війна. З приходом радянської влади було прийнято рішення впровадити інновації в систему електропостачання. Саме так, у 1963 році було розпочато будівництво Київської ГАЕС. Всього воно тривало 9 років, вже в перший рік встигли побудувати підводну частину та спорудити майданчик.
Наступного року відбулося наповнення Київського водосховища, а в 1970 році було введено в експлуатацію перший гідроагрегат ГАЕС. Всього на Київській ГАЕС функціонує 6 гідроагрегатів (останній закінчили будувати й відкрили у 1972 році). Паралельно з будівництвом ГАЕС будувалась і ГЕС, яка була споруджена в рекордно короткий термін і складається з 20 агрегатів.
Будівництво ГЕС та ГАЕС в Київській області — екологічне та економічно вигідне рішення, яке дозволило забезпечити Вишгород та приміські ділянки поруч струмом. На будівництво було виділено мінімальний бюджет, а в проєктуванні застосовано новітні рішення з використання горизонтальних бетонних конструкцій.
Про паралельне будівництво Київських ТЕЦ в 1960-х роках
Паралельно з будівництвом Київської ГЕС та ГАЕС також почалось будівництво ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6. Першою було споруджено ТЕЦ-5 робота над проєктуванням якої розпочалась ще наприкінці 1960 року.
Якщо гідроелектростанцію та гідроакумулювальну електростанцію було спроєктовано з метою забезпечення електропостачання, то ТЕЦ відкрили з метою забезпечення киян опаленням та водопостачанням.
Теплоелектроцентралі забезпечують теплом та водою приватні оселі та підприємства. Зокрема, ТЕЦ-6 забезпечує споживачів з Дарницького, Дніпровського, Подільського, Деснянського та Оболонського районів столиці не тільки водою та опаленням, а ще й струмом.
Невдала спроба — запуск АЕС в Київській області
В 1970 році було відкрито проєкт на створення АЕС в Київській області, яка складалась б з 6-ти енергоблоків. Атомну електростанцію у місті Припʼять було введено в експлуатацію у 1977 році й до аварії це була найпотужніша електростанція європейської частини Радянського Союзу.
В 1982 році сталася перша аварія на ЧАЕС після планового ремонту й відбувся аварійний розрив технологічного каналу. Експерти кажуть, що аварійна ситуація могла скластися з двох причин: залишкове внутрішнє напруження в трубі або припинення циркуляції теплоносія. Радянська влада при коментуванні ситуації зазначила, що аварія негативного впливу на навколишнє середовище не вплинула.
Та цей рік став тільки початком невдач для АЕС й в 1986 році сталася масштабна аварія на 4-му енергоблоці, внаслідок якої померло тисячі людей від опромінення й ще більше були уражені онкологічними захворюваннями.
Після аварії енергоблоки ЧАЕС частково продовжувала функціонувати та після чергової пожежі в 1990-х роках було прийнято рішення закрити електростанцію. Таким чином, 15 грудня 2000 року о 13:17 ключем аварійного захисту було зупинено останній функціонуючий другий енергоблок раз і назавжди.