Володимира Вернадського називають вченим-універсалом. До кола його наукових інтересів належали геохімія, біогеохімія, радіогеологія, гідрогеологія – уся жива природа, вінцем якої він вважав людський розум, на диктатуру якого покладав надії. Володимир Іванович був не лише природознавцем, філософом та поетом, а й щирим патріотом України. Розповідаємо більше про його здобутки та життєвий шлях. Далі на kyiv.name.
Пагони українського духу
Володимир Вернадський народився у 1863 році в Санкт-Петербурзі. Варто зазначити, що і значну частину життя провів саме у російських містах. Проте від самого дитинства був патріотом та цікавився долею та історією України.
Справа в тім, що рід Вернадських мав козацьке походження. Його предки воювали під проводом Хмельницького, а дворянського титулу вдалося досягти діду майбутнього науковця Василю, який був лікарем та першим у роду змінив прізвище на Вернадський.
Батьки Володимира пишались бути українцями та ревно оберігали мову, культуру та традиції. Так, мати гарно співала українських пісень, а батько був випускником Київського університету, знайомим із Шевченком, Квіткою-Основ’яненком, Кулішем та багато розповідав синові про історію його рідного краю. Так, наприклад, саме від нього Володимир дізнався про те, як ціною власного життя козаки будували Петербург.
Коли Володимиру було 4 роки, родина переїхала на Харківщину. Вони часто гостювали у Квітки-Основ’яненка, їздили до Полтави. Тож, майбутньому науковцеві відкрилась уся краса та багатство української землі.
У 1874 родина поїхала до Європи. Саме в цей час було видано Емський указ, що забороняв використання української мови, а також друкування та розповсюдження книг, виданих нею. Володимира тоді вразила реакція батька, а сам він вирішив якомога ретельніше взятися до вивчення української мови.
Роки навчання та становлення як науковця
У 1876 році Вернадські повернулись до Петербургу. Володимир навчався в гімназії, а потім став студентом природничого відділення фізико-математичного факультету місцевого університету. На його становлення вплинули такі відомі вчені, як Бутлєров, Менделєєв та Докучаєв.
Водночас Володимир не полишав своїх проукраїнських настроїв та відвідував народницький гурток. Однокурсникам запам’яталась його позиція «впертого українця». Саме там він познайомився з майбутньою дружиною, Наталією Старицькою. Їх щасливий шлюб тривав понад пів століття. Подружжя мало двох дітей, Ніну та Георгія, а також виховувало племінницю Ганну.
Упродовж студентських років Вернадський вирушав в експедиції на Полтавщину. Вивчав ґрунти, робив розкопки древніх курганів та накопичував матеріал для наукових праць. Тут він зробив припущення про:
- еволюційний зв’язок солончаків та солонців
- формування живими організмами складу ґрунтів
- існування магнітної аномалії у Кременчуцьких каменоломнях.
Варто зазначити, що всі його ідеї мали подальший розвиток або в особистих працях науковця або в роботах його колег.
Закінчивши університет, Володимир Вернадський працював на посаді консерватора мінералогічного кабінету Петербурзького університету. На початку ХХ століття він уже став професором та активно розвивав власні наукові ідеї, але усталене життя зруйнувала революція.
Володимир Іванович не міг схвалити радикальні дії більшовиків, тож підписав звернення, яке критикувало нову владу. Внаслідок цього він потрапив до в’язниці, а, вибравшись на волю, поїхав до Полтавщини разом із родиною. У 1914 році він придбав там ділянку землі й планував збудувати будинок, та дуже скоро на запрошення гетьмана Скоропадського вирушив до Києва.
Українська академія наук та буремні 1920-ті роки
Період від 1917 до 1921 року був водночас буремним і сприятливим для української культури та науки. Розпочалось їх стрімке відновлення, а Володимир Вернадський став одним із очільників цього процесу.
Його призначили головою комісії з організації Академії наук та національної бібліотеки. У той час як Грушевський хвилювався щодо малої кількості вчених-українців, Володимир Іванович був налаштований оптимістично та впевнений у тому, що власні таланти обов’язково знайдуться. Найголовнішим вважав створення необхідних умов.
За його сприяння в Києві розпочалось створення Ботанічного саду, він підтримував наукові експедиції та вчених. Організував Вернадський і біогеохімічну лабораторію, де відкрили присутність нікелю в організмі мишей.
Активну діяльність науковця перепинила хвороба. У 1919 році Володимира Івановича вразив висипний тиф, він довгий час лікувався у Криму. На момент його повернення при владі вже закріпились більшовики, а становище Академії стало дещо непевним.
У 1922 році Володимира Вернадського призначили директором Державного радієвого інституту. Невдовзі він отримав дозвіл на закордонне відрядження. Радянська влада не чіпала відомого у всьому світі вченого, хоча і не схвалювала його поглядів та діяльності.
Вернадський же вирушив до Парижу, де читав лекції з геохімії у Сорбонні. Потім займався викладацькою діяльністю у Карловому університеті у Празі, продовжив там наукові дослідження. Вчений одержав фінансову підтримку від Фонду Розенталя, що дозволило йому діяти на власний розсуд.
Упродовж наступних років науковець відвідав Німеччину, Нідерланди, Чехословаччину, Велику Британію та Норвегію. Провідні науковці Європи цікавились його теоріями та з задоволенням долучались до їх обговорення.
Наукова спадщина та пам’ять
У 1898 році Володимир Іванович захистив докторську дисертацію і здобув вчене звання професора. У 1904 році видав підручник «Основи кристалографії», а однією із його фундаментальних праць стало видання «Досвід описової мінералогії».
Загалом Вернадський написав понад 450 наукових праць, який стосувались різноманітних сфер. Він заснував такі галузі знань як геохімія, радіогеологія та біогеохімія, створив вчення про біосферу та ноосферу. В останні роки життя вивчав воду та видав монографію «Історія природних вод».
Науковець також займався дослідженнями в галузі історії, гідросфери, атмосфери, мінералогії, радіології, вивчав присутність хімічних елементів в земній корі. Його здобутки стали підґрунтям для багатьох відкритті, а також для заснування окремої науки – біохімії.
Якісно новою силою вчений вважав людський розум й саме на нього покладав надії про майбутнє.
В Україні пам’ять про відомого науковця вшанована в назві найбільшої наукової бібліотеки України та антарктичної станції, а також у назвах вулиць в багатьох містах. У 1973 році Національна академія наук запровадила премію імені Вернадського, а в 2003 році – золоту медаль його імені за визначні досягнення.
Володимир Вернадський помер у 1945 році у віці 82 років від інсульту. Крізь усе своє наукове та громадське життя він проніс щиру любов до України та віру в її народ та його світле майбутнє. Видатний мислитель не лише вірив, але й діяв, багато зробив для становлення та розвитку наукового процесу саме в Україні. Йому ми завдячуємо подальшим поступом Академії наук. Тож, недарма його пам’ять шанується, а ідеї й досі знаходять практичне втілення.
