Український науковець Микола Кащенко був ембріологом, зоологом та ботаніком, доктором медицини та зоології, професором, а також організатором та одним із перших членів в Українській академії наук. Його науковий та життєвий шлях склався із трьох періодів – харківського, томського та київського. Де б він не був, завжди шукав правди та із щирим захопленням досліджував природу. Далі на kyiv.name.
Дитинство та навчання: харківський період
Майбутній науковець народився у 1855 році у Катеринославській губернії (нині – Запорізька область). Дворянська українська родина походила із роду запорізьких козаків та виховувала 9 дітей, з яких Микола був восьмим.
Хлопець навчався у місцевій чоловічій гімназії, де захопився природознавством та малюванням. Закінчивши її зі срібною медаллю, став студентом медичного факультету Московського університету. Саме тут він захопився зоологією, хоча мав думки продовжити навчання на фізико-математичному факультеті.
Проте, батьки не могли забезпечити сина фінансами, тож юнак вирушив до Харкова, де у 1880 році випустився з Харківського університету. Того ж року вийшла друком його перша наукова праця. Під час навчання Микола мав медичну практику, лікуючи поранених з фронтів Російсько-турецької війни.
З 1881 року він працював в ембріологічному кабінеті у професора Зосима Івановича Стрельцова, свого вчителя та наставника. Зосим Іванович також влаштував його лікарем до пансіону мадам Бауман. Однак Микола відверто виступив проти власниці, яка наживалася на учнях, й був звільнений. Натомість працював у повивальній школі, де викладав та мав практику як акушер.
У цей період він працював над дисертацією, вивчав людську нематоду, відкрив та описав її нову частину. Захист відбувся у 1884 році, а його результатом стало звання доктора медицини, а також посада приват-доцента.
Через два роки молодий науковець вирушив у закордонне відрядження. У вишах Німеччини та Італії він слухав лекції, виступав із доповідями та працював у наступних лабораторіях:
- в ембріологічній та гістологічній у Гіса та в анатомічній у Вальдеєра у Гумбольдтському університеті Берліна
- у дослідника природи Геккеля в Єнському університеті
- у біолога Оскара Гертвіга у Мюнхенському університеті.
Повернувшись до України у 1888 році, Микола одружився. Постало питання фінансового забезпечення, тож учений погодився стати екстраординарним професором кафедри зоології, порівняльної анатомії та фізіології у далекому Томському університеті.
Варто зазначити, що протягом цього періоду Микола Кащенко опублікував майже два десятки наукових праць, в тому числі німецькою мовою у закордонних виданнях. У цей час він розробив техніку графічного ізолювання для реконструкції загальної форми органів. Він був першим, хто вивчав аномальні людські зародки під мікроскопом. Тож, до Томська Микола вирушав зі значним досвідом на науковій ниві.
Томський період: чверть століття в зоології
У далекому Західному Сибіру Томський університет тільки розпочинав свою діяльність. На кафедрі, де став до роботи науковець, окрім нього був лише один професор. Практично не було навчально-методичного забезпечення, а наукові дослідження тільки-но розпочинались.
Така ситуація не лише не зупинила науковця-ентузіаста, а навпаки спонукала його до активної наукової діяльності в новій сфері. Упродовж томського періоду Микола Феофанович поринув у зоологію та ботаніку, вивчав місцеву флору та фауну, часто їздив у експедиції та фактично за декілька років перетворив Томський університет на потужний центр зоологічних досліджень.
Він заснував акліматизаційний сад та зумів при температурі, що сягала – 50°С, виростити яблуні, вишні, малину, аґрус, обліпиху, помідори й навіть тюльпани. Мріяв учений і про акліматизацію тварин, але такі дослідження були надто дорогими.
Його діяльність була відзначена радою Московського університету, яка у 1901 році надала Кащенку ступінь доктора зоології, враховуючи обсяг його досягнень та значну кількість надрукованих наукових праць. Окрім того, Микола Феофанович займався викладацькою діяльністю, готував наукові кадри та певний час був деканом і навіть ректором вишу.
Складні кліматичні умови Західного Сибіру та перенавантаження на роботі мали згубний вплив на стан його здоров’я. Під час чергової експедиції вченого вразила невралгія сідничного нерва. Він продовжив працювати та читав лекції напівлежачи. Стан Миколи Феофановича погіршувався з кожним днем, тому лікарі рекомендували йому повернутись в Україну.
Так, родина Кащенків, яка на той час виховували шістьох дітей, переїхала до Києва, де розпочався третій етап наукового шляху Миколи Феофановича.
Київський період: ботанічне спрямування науковця
Через рік після переїзду до Києва Микола Феофанович знову став на ноги. У свої майже 60 років він і не думав зупинятись. Натомість обійняв посаду професора кафедри зоології на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту та продовжив викладацьку та наукову діяльність.
Основною сферою його інтересів упродовж цього періоду життя стали лікарські рослини. Вченому виділили землю на території КПІ, де він створив новий сад за зразком сибірського та почав вирощувати різноманітні рослини та досліджувати їх вплив на людину. До речі, до садових робіт Миколи Феофановича завжди активно долучались його діти, тому що коштів на найману працю практично не було.
Разом із В. О. Караваєвим, науковець організував зоологічний музей, який особисто очолював до 1927 року. Також він організував у місті курс з вивчення лікарських рослин, для якого особисто розробляв програму.
Українська академія наук та кінець життя
Попри буремні політичні події та складне життя, Микола Феофанович не припиняв своєї наукової та просвітницької діяльності. Його ім’я було знаним, а авторитет – безсумнівним. Тож, у 1918 році його запросили до Комісії з організації Української академії наук, а коли вона була створена, то вчений став одним із перших 12 академіків. Він очолив кафедру акліматизації, а його сад став однією з наукових установ щойно створеної академії.
У той час як Українська академія наук підтримувала Кащенка, в 1921 році його було звільнено із КПІ. Родина вченого залишилась фактично без засобів для існування. Проте, Микола Феофанович заклав новий акліматизаційний сад та продовжив свої дослідження. Він спробував надавати допомогу хворим лікарськими рослинами. Ті ж у більшості не мали чим платити.
Учений не лише не заробив коштів, але й дістав догану в Академії за заняття знахарством. Він навіть писав доповідну записку про користь лікарських рослин, які вважав незамінними для медицини у майбутньому.
Академік мріяв про те, щоб не просто лікувати хвороби, а запобігати їм, і багато часу присвятив вивченню лікарських рослин саме з цієї точки зору. На жаль, його позиція не була популярною, викладати йому забороняли, а наукові дослідження практично не фінансували.
Все ж до останніх своїх днів Микола Феофанович опікувався своїм садом та продовжував розвивати власні наукові ідеї. Він відійшов у засвіти у 1935 році та був похований у Києві, на Лук’янівському цвинтарі.
