Як ви уявляєте собі стародавній Київ? Напевно, уява малює дерев’яні та кам’яні церкви, купецькі крамниці та велелюдні базари. Усе так і було. Але в минулого є й інший, непривабливий бік. Це сміття і нечистоти, які залишалися від життєдіяльності людей. Люди їли, працювали, тримали худобу, і, звісно, смітили. Але куди ж поділися ці відходи? Як кияни справлялися зі сміттям протягом століть? Далі на kyiv.name.
Антисанітарія по-старому
У давнину проблему прибирання сміття у великих містах вирішували різними способами. Наприклад, у Римі вулиці періодично заливали водою, щоб змити бруд і сміття. Ще Рим мав розвинену систему каналізації, яка складалася з кам’яних каналів. Ці канали були прокладені від будівель до спеціально обладнаних ям – септиків. В Афінах існували сміттярі, які вивозили сміття на заміські звалища. Але так було не скрізь. В інших містах не дуже переймались на рахунок сміття, його просто викидали на вулицю. У Києві чинили так само. Купи відходів валялися біля будинків і вздовж доріг. Ремісничі квартали потопали в уламках кераміки, кістках і шкурах тварин, дерев’яних обрізках. Стихійні звалища були всюди. Усе це розкладалося природним шляхом, видаючи жахливий запах і плодячи величезну кількість щурів. Ось така неприємна картина середньовічного міста.
Сміттєві реалії середньовічного Києва
З перетворенням Києва на великий культурний, торговий і релігійний центр постало питання прибирання сміття. Приблизно з X-XI століттях кияни стали влаштовувати якусь подобу урн – великі сміттєві ями. Щойно така яма заповнювалася, її закопували та викопували нову. Під час розкопок на Подолі археологи знайшли кілька таких ям. Це вікове сміття дало їм змогу зазирнути в минуле і дізнатися, чим харчувалися городяни, якими предметами користувалися в побуті, який одяг носили, що виробляли ремісники. Усе що завгодно могло закінчити свій шлях у сміттєвій ямі. Стрімкі кручі Дніпра теж здавалися городянам зручним місцем для звалища сміття. Також у багатьох будинках спеціально розводили свиней, які блукали вулицями та поїдали харчові відходи, але чистішим від цього місто не було.
Приблизно з XIII століття кияни придумали спосіб отримувати користь зі сміття. Вони використовували його для зміцнення ґрунту під час будівництва фундаментів будинків. У такий несподіваний спосіб вирішували одразу кілька проблем: люди позбувалися сміття, отримували будівельні матеріали й створювали своєрідну дренажну подушку під будівлями. Особливо це було поширено в Нижньому місті, на Подолі, який часто потерпав від повеней. Завдяки спресованим шарам сміття вдавалося уникати заболочування місцевості, і будинки набували додаткової стійкості. Це було раціональне рішення, але, на жаль, воно не носило організованого характеру.
Сміття було величезною проблемою, але ще більшою проблемою були нечистоти. Каналізації в Києві не було. Звичайною справою були вигрібні ями, які швидко наповнювалися, і нечистоти потрапляли в струмки та річки. Великий Дніпро поступово почав перетворюватися на стихійну каналізацію. У воду скидалися нечистоти та побутові відходи, які й зараз знаходять археологи в шаруватих відкладеннях дна. Менші річки, такі, як Либідь, також використовувалися як природні канали вивезення відходів. З часом вони перетворювалися на заболочену місцевість, наповнену сміттям. Брудна вода й антисанітарія часто призводили до спалахів інфекційних хвороб, які часом забирали до половини жителів міста.
Від Середньовіччя до Нового часу
У XVIII столітті ситуація почала поліпшуватися. Київська влада нарешті усвідомила масштаб проблеми й приступила до її вирішення. Спочатку організували вивезення нечистот за межі міста. Для цього наймалися люди – вивізники нечистот, які їздили по домівках із діжками й забирали все, що скупчилося у вигрібних ямах. Робота була з неприємним запахом, але іноді вельми прибуткова. Золотарі, так називали вивізників, мали право забрати все, що знаходили під час чищення ям. А потрапляли туди різні речі, зокрема монети та золоті прикраси.
Також наймались люди для регулярного прибирання сміття на вулицях і у дворах. Ось тільки сміття звозили на околиці міста, і там утворювалися величезні звалища. Контроль за процесом прибирання та вивезення сміття теж був, м’яко кажучи, слабкий. Та й місцеві жителі продовжували викидати відходи в яри та річки, тож 1870 року київська влада вирішила запровадити штрафи за викидання сміття на вулицю, а в деяких частинах міста навіть з’явилися сміттєві баки.
На шляху до чистоти
Із запуском каналізації санітарний стан міста помітно змінився. У 1984 році було прокладено перші труби Шоновської каналізації. Нечистоти стікали трубами на спеціально виділені ділянки біля Пущі-Водиці. Такі поля називалися каналізаційними або полями зрошення. Нечистоти використовували як добрива і на цих полях навіть вирощували овочі. Також було побудовано спеціальні колектори та стоки, куди спрямовували промислові та побутові відходи. Місто поступово відмовлялося від примітивних методів прибирання сміття і починало впроваджувати сучасні технологічні рішення. Це вже був організований підхід до очищення міста, на початку XX століття сміття стали вивозити за суворим розкладом, але утилізації сміття, як і раніше, не існувало. Його звозили на великі звалища для так званого «полігонного зберігання».
За 10 століть Київ пройшов тернистий шлях від примітивних сміттєвих ям до сміттєпереробних заводів. Історія сміття – це історія міста, свідчення того, як змінювалися погляди городян на чистоту і їхнє ставлення до збереження природи. Тож, гуляючи чистими вулицями Києва, варто згадати, що ця чистота далася величезними зусиллями багатьох поколінь киян.