Млин Бродського в Києві

Київ – місто контрастів. Тут поруч з новітніми технологічними будівлями спокійно існують будинки 19 та 20 століття. Це надає столиці своєї особливої атмосфери. Але мало хто знає, що кожна з будівель має свою велику історію. Однією з таких будівель 20 століття є і елеватор Бродського, що знаходиться на Поштовій площі. Вона пережила велику кількість подій: війни, пожежі, реконструкції площі, зміну власників, але й досі залишається візитною карткою міста. 

Як і чому цей елеватор називається елеватором Бродського, далі в статті на kyiv.name

Історія 

D17

На початку 19 століття на місці елеватора були приватні володіння, які належали Переяславському єпископству. Тут були тимчасові склади для краму, який привозили Дніпром. Згодом цю ділянку землі викупив київський купець Андрій – Анс Глезер. Разом зі своїми партнерами він подав прохання до Київського губернатора, в якому йшла мова про те, що не вистачає млинів на території Києва, від цього ціни на борошно зростали постійно. Місце, яке вони обрали для будівництва млина, було досить зручним, адже планувалося що зерно та борошно будуть підвозити до підприємства Дніпром. Влада оцінила пропозицію починаючих підприємців і дала дозвіл на будівництво. Для підприємства замовили обладнання з самого Відня, звісно не без допомоги генерал-губернатора. Але один з пунктів прохання підприємців не було погоджено, а саме у десятилітньому праві власності, все ж інше було одноголосно підтримано владою Києва. Протягом року, з 1856 по 1857 рік йшло будівництво. На вулиці Набережно – Хрещатицькій було побудовано триповерхову будівлю млина, а також всі необхідні для перероблення споруди. У 1860 році підприємство було продано в кредит строком на 12,5 років відомому комерсантові Адольфу Шеделю, але через затримки виплат, підприємство повернулось у власність Глезера. На жаль у 1864 році Андрій – Анс Глезер помер, почався довгий процес розподілення майна та спадщини. Згодом, підприємство було продано на аукціоні Амалії Шедель.

Власність Бродського

_103305675_01

У квітні 1870 року підприємство стає власністю одного з найвідоміших власників цукрового бізнесу М. Бродського, а згодом перейшло до його сина Лазара Бродського. Нові власники почали активну підготовку. Вони придбали сусідні ділянки. У 1888 році було збудовано нову будівлю млина, тепер в ній було 4 поверхи. Це значно збільшило потужність виробництва. Але у 1891 році, через загоряння підшипника в одному з цехів. сталася велика пожежа, яка нанесла збитків майже на 500 тисяч карбованців. Щоб відновити виробництво Лазар Бродський разом зі своїм братом Левом створили Акціонерне товариство, до якого увійшли ще кілька учасників. Капітал товариства склав майже 1,5 мільйона карбованців. У 1895 році, щоб залучити нові інвестиції було реалізовано понад мільйон акцій підприємства. Відновлення виробництва стало більш швидким, згодом головна будівля мала вже 5 поверхів. За нею побудували парове та машинне відділення, а згодом було побудовано цегляний елеватор з трьома деревʼяними вежами. 

Пожежі та відновлення

chestva kievskoy parovoy mukomolynoy melynicy (k., 1906)

Після розширення млин став одним з найбільших підприємств в усій Російській імперії, та приносило майже 3 мільйони пудів борошна на рік. У 1904 році Лазар Бродський помер, на його честь було перейменовано і акціонерне товариство. У 1907 році було побудовано новий елеватор. У липні 1906 року сталась величезна руйнівна пожежа, яка почалася на складі, де зберігалися мішки, а потім перекинулась на деревʼяні вежі елеватора. Пожежа була настільки сильною, що пароплави, що стояли біля млина, мали відійти аж до Труханова острова, навіть згоріли стайні, які належали поштовому диліжансу, які знаходились на іншому боці вулиці. Підприємство сильно постраждало. Було повністю знищено елеватор, відповідно і запаси зерна та борошна. Власники підприємства, свого часу застрахували його у шести різних компаніях, тому відновлювальні роботи розпочалися майже одразу. У 1907 році було побудовано новий елеватор майже на 1 мільйон пудів, а у 1909 році добудували ще двоповерхове зерносховище. Найбільшим недоліком підприємства була парова  труба, що під час роботи задимлювала весь Поділ, тому у 1912 році почали будівельні роботи, щоб перевести млин на дизельну енергетику. Дизельну станцію розмістили в будівлі, яку спеціально було спроектовано архітектором Вербицьким. З 1914 по 1915 рік, підприємство мало один паровий та 3 дизельні двигуни загальною потужністю 1750 кінських сил.  На той час на підприємстві працювало вже 186 осіб. 

Brodsky_melnica_1910e

Умови праці були дуже і дуже важкими, зміни працювали по 12 годин, вантажники тягали величезні мішки за допомогою дуже ненадійних деревʼяних містків, тому травми на підприємстві були досить частими. Згодом, декілька вантажників подали прохання щодо створення більш безпечних умов, але як наслідок були звільнені з підприємства.  Останнім власником млина став Моїсей Полонський, який викупив більшість акцій. В цьому йому допомогла монопольність на ринку вантажних перевезень Дніпром. Під час громадянської війни підприємство продовжувало активно працювати, але велика пожежа у 1920 році знищила головний корпус, його руїни було розібрано лише у 1930 -х роках. 

Споруди підприємства

noroot

У пожежі 1920 року вціліло три будівлі. 

Будівля парового млина знаходилася по вулиці Набережно – Хрещатицькій, до 21 століття прийшла в аварійний стан. У 2004 році вона стала памʼяткою архітектури. Але під час підготовки до Євро, будівлю було знесено під час реконструкції вулиці та будівництва нового готелю.

Друга будівля – корпус дизельної станції. Після Другої Світової війни її використовували як гуртожиток для працівників заводу “Електроприлад”. Згодом гуртожиток реконструювали, та зробили в ньому ремонт. Будівля також входила до списку памʼяток архітектури, але була знесена у 2005 році. 

І третя споруда – це будинок елеватора, який було побудовано у 1907 році. Це масивна, монументальна споруда майже без вікон, з досить цікавим фасадом. Вона була спроектована та побудована інженером Волькінштейном під керівництвом архітектора Безсмертного. Всередині приміщення було розділено на 7 поверхів. У радянські часи будівлю використовували, як зерносховище. Згодом тут були склади. Навіть кажуть що розглядалися проекти для перебудови будівлі під ломбард або під палац спорту “Спартак”.

83050d2f-dff2-5b48-9813-58ecb02a6716_obj_img_1_c

На початку 1970 – х років, будівля була передана Міністерству культури УРСР. Під їх керівництвом тут було організовано книгосховище, яке підпорядковувалось Національній парламентській бібліотеці України.  У 80-х роках поруч було побудовано філію бібліотеки з читальним залом. На жаль, ця будівля була знесена у 2010 році, разом із дизельною станцією млина. Стіна, елеватора, що виходить на Поштову площу, раніше використовувалась для розміщення агітаційних плакатів радянської влади, зараз же використовується для розміщення комерційної реклами в місті. 

Ось така вона довга та цікава історія елеватора млина імені Бродського. Історія, та всі події, що бачили ці стіни лишили великий слід в історії міста та України в цілому. І не дивлячись, що про ці події нагадують лише залишки колись величного підприємства, одного з найбільших в ті часи, головне, що вони й досі нагадують нам про події минулого. 

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.