Водяний млин – це конструкція, в якій у ролі рушія для її роботи використовується вода. На них зерно переробляли на крупи або ж борошно, збивали олію та будували валяльні (майстерні, або фабрики, на яких тканини (у випадку з річкою Либідь сукно) виготовлялися шляхом валяння, тобто зчеплення між собою волокон вовни). Також про Либідські млини потрібно зазначити те, що вони вже давно втрачені. Належать вони до групи водяних млинів, що існували в Києві. Далі на kyiv.name.
Млини на річці Либідь
Млини на річці Либідь існували з XVII сторіччя. На самій річці їх було всього сім: Шулявський верхній млин, Шулявський нижній млин, Паньківський млин, Печерський млин, млин Михайлівського монастиря, млин Печерського монастиря та млин Видубицького монастиря.
У 1695 році Іван Михайлович Ушаков (полковник та картограф Російської імперії) створив план Києва, на якому він і зобразив річку Либідь разом із шістьма млинами на ній та прилеглими ставками, бродами, шляхами та масивами лісів.
У 1753 році Даніїл Ісаакович де Боскет (російський полковник та воєнний інженер французького походження, генерал-аншеф) склав план околиць Києва і вже на ньому зазначив сім відомих нам млинів. Більшість механізмів зникло на початку ХІХ сторіччя.
Місцезнаходження млинів
Найпівнічніше знаходився Шулявський верхній млин, а трішки нижче від нього – Шулявський нижній млин. Якщо порівнювати карту де Боскета з сучасною картою міста Києва, то можна побачити, що вони розташовувалися у Солом’янському районі, приблизно між метро “Шулявка” та “Політехнічний Інститут”. Млини не фіксуються на картах з 1842 року, тобто на той час їх вже не існувало. Історія їх зникнення не відома.
Далі, нижче по течії, на Паньківському ставку, знаходився Паньківський млин. Накладаючи карту де Боскета на карту Києва ХХІ сторіччя можна побачити, що він розташовувався практично в центрі міста, поблизу станції метро “Площа Українських героїв”. Зник млин приблизно в період між 1837 та 1842 роками внаслідок висихання Паньківського ставка.
Далі, нижче по течії, знаходився млин Видубицького монастиря. Відповідно розташовувався він там, де і сам монастир, тобто на вулиці Видубицькій, 40. В ХХІ сторіччі його вже немає, але й невідомо як він зник. Існує теорія, що його знесло під час грози.
Набагато південніше знаходився Печерський млин, який за сучасними картами розташовувався поблизу станції метро “Деміївська”, там де знаходиться Деміївський шляхопровід. Поруч з ним був млин Михайлівського монастиря. Порівнюючи карти де Боскета та Києва у 2000-х роках можна зрозуміти, що він розташовувався поблизу Саперної слобідки (історична місцевість, яка знаходиться між Деміївкою, Лисою горою та Добрим Шляхом). Припинили вони своє існування у 1839 році внаслідок дуже сильної грози, через наплив води у річці Либідь, яка просто знесла обидва млини. Відомо це стало завдяки праці Лаврентія Похилевича “Монастирі і церкви міста Києва”.
Найпівденніше знаходився млин Печерського монастиря, поблизу теперішньої вулиці Бойчука на господарському хуторі. Проіснував він найдовше, адже його фіксували ще на топографічних картах 1897 року та 1918 року. Про його зникнення існує лише теорія, яка припускає, що це сталося через вибух військових складів на Звіринці.
Таким чином і закінчилася історія млинів на річці Либідь. Не залишилося жодних їх зображень чи фото, лише карта де Боскета та згадки у літературі.
Млини на притоці Либеді
Притока Либеді, на якій знаходяться млини – це річка Совка. На ній стояли як вітряні, так і водяні механізми та належали до групи млинів приміської смуги Києва. Перша згадка про млини на річці Совці, на відміну від Либідських, датується не 1695 роком, а картою околиць Києва, створеною у 1753 році Даніїлом Ісааковичем де Боскетом. На ній було зображено 4 млини: два Совські млини (знаходилися безпосередньо у селі Совка), Великий млин та Печерський млин (знаходилися у нижній частині течії, неподалік Деміївки).
У 1854 році було видано працю Домініка де ля Фліза “Медико-топографічний опис державних майн Київського округу…”, в якій згадувався млин, що знаходився у селі Совка, на притоці Совки – річці Солоний ставок.
Найімовірніше, один з млинів у селі та Печерський млин зникли ще на початку ХІХ сторіччя. Натомість другий Совський млин та Великий млин зображувалися ще на топографічних картах, створених у 1897 році та 1918 році.
Також, варто згадати, що у селі Совка знаходився вітряк Андрія Лукашенко, перша згадка про який була у документі “Список власників млинів, кузень та інших підприємств за 1907 рік”.
13 червня 1909 року землемір Валерій Бошно створив план Совського млина, позначивши його як жовту споруду на греблі. Також відомо, що у 1916 році Києво-Софійський митрополичий дім здав його в оренду деякому міщанину Я. Єгорову.
Точний час зникнення млинів невідомий, сталося це приблизно у 20-х роках ХХ сторіччя, адже на топографічній карті місцевості, створеній у 1932 році ні млини, ні вітряк вже не були позначені. Так само як і у випадку з Либідськими не залишилось жодних фото та зображень Совських млинів, самі лише карти та літературні згадки.
