З давніх-давен і майже до сучасності на території України була велика кількість різноманітних млинів. Парові, водяні та вітряні. В кожному великому місті були свої промислові млини, які займались виготовленням борошна не лише для населення, але й на продаж. В Києві, одним з найбільших млинів був відомий млин Бродського. Він переробляв неймовірні об’єми сировини та був одним з найбільших на березі Дніпра. Але були й такі млини, які робили борошно на Дніпрі в прямому сенсі слова. Плавучі млини були актуальні на всій території України й об’єднували між собою людей різних статусів та національностей. Далі на kyiv.name.
Що таке плавучий млин?
Плавучі млини були досить різноманітними, але конструкції були майже ідентичні. Головне в такому млині основа, вона складалась с плоту або ж з двох човнів. На Дніпрі, особливо біля берегів Києва були популярні млини «на дубах». Так млини розміщувались на двох великих човнах довжиною до 20 метрів, та шириною майже до 6 метрів. Між ними закріплювали спеціальне колесо, або так званий вал, який був рухомий завдяки воді. Сама конструкція такого млина могла викликати інтерес у будь-якого сучасного інженера.
Спочатку будували паром або ж конструкцію з двома човнами, поперек клали горизонтальний вал. В кінці валу пробивали 2 – 3 отвори, в які вставляли декілька невеликих колод під кутом 60 градусів. Кінці цих колод утворювали зірку. На кожну стрілу зірки одягали тоненькі дощечки. Таким чином, створювалось колесо млина, яке рухалось за допомогою річкової течії.
Весь цей механізм розміщувався у невеликому будиночку на поромі. В ньому також зберігали борошно та зерно, а в погану погоду працівники також мали можливість заховатись в цьому будиночку. Після робочого дня такі млини або пришвартовували, або навіть саджали на якір біля берега.
Такий тип плинів мав досить велику перевагу серед інших, це мобільність. Саме завдяки їй такі млини та їхні працівники могли обслуговувати велику кількість замовників, а також рухатись вздовж ріки від міста до села та навпаки, отримуючи замовлення.
Ще одна перевага такого млина, коли рівень води в річках підіймався, або навпаки дуже сильно падав і стаціонарний млин не міг працювати в штатному режимі, плавучі млини могли повністю забрати цей функціонал на себе, чим врятували економіку не лише міст, а й цілих регіонів.
З часом, у великих містах стало досить вигідно вкладати гроші в такий бізнес. Заможні містяни купляли такі млини і наймали людей для роботи. Київ не був виключенням, тут була найбільша кількість плавучих човнів в усій Україні.
Найбільші річки – місце роботи плавучих млинів
Плавучі млини були досить відомі в Європі, але з часом мода на такий формат дійшла і до Українських річок. До речі, як виявилось, Дніпро увійшов в Топ-5 річок Європи, які ідеально підходять для роботи плавучих млинів. Але важливо було врахувати, що для млина потрібно досить багато місця, щоб він міг працювати, крім цього важливо контролювати рівень води, щоб не сісти на мілину.
Найперша згадка про плавучі млини датується 1552 роком. Перші млини – плавуни з’явились на річці Прип’ять, що в Київський області. Але саме цей млин не пересувався по річці, він просто стояв на палях, але функціонував завдяки силі течії річки.
Пізніше були знайдені згадки про ще два плавучих млини, але на відміну від млина в Прип’яті, ці два постійно рухались Дніпром. Перший з них знаходився в Черкасах, другий – в Києві. З’явився київський млин у 1684 році.
Взагалі, на початку 18 століття в межах Києва працювало понад тридцять плавучих човнів. Дві третини млинів належали підприємцям та купцям, лише третина належала державі. Принаймні, так зафіксував Київський магістрат у своїх фінансових документах.
Ті київські млини, які належали купцям, обов’язково мали сплачувати податки до державної казни. До того ж в обов’язковому порядку власник мав узгоджувати плановий рух млина, якщо він покидав рідне місто, а також кількість сировини, яку планує переробити протягом певного періоду часу.
Заборона на млини в Києві
І бізнес з млинами йшов чудово, доки Імператриця Катерина Друга не вирішила все змінити. В 1745 році вона видала указ, що всі плавучі млини мають припинити свою діяльність в межах Києва. Чомусь саме млини імператриця вважала причиною того, що хвилі Дніпра розмивають берег. І хоч її піддані намагались довести їй, що ця сфера діяльності досить важлива, Катерина була невблаганна. Вона заборонила існування плавучих млинів в Києві. А тим, хто ризикував ослухатись цього указу взагалі погрожували в’язницею.
І хоч в Києві млини були під забороною, в київській області такі млини всіляко підтримували навіть на державному рівні. Основна причина такої підтримки це досить велика нестача виробництв борошна в самому Києві. Навіть були ситуації, коли в спірних питаннях держава ставала на сторону плавучих млинів. Історики розповіли цікаву історію.
Одного разу в 1804 році під час сплаву деревини по Дніпру через необережність було трохи пошкоджено плавучий млин. За це лісоруби мали сплатити власнику млина аж 23 карбованці сріблом. І хоч робітники, що заготовляли ліс почали скаржитись на велику кількість млинів на Дніпрі, але місцева влада не відреагувала на ці зауваження, адже борошняний бізнес активно набирав оберти і це була своєрідна золота жила.
Спочатку 19 століття плавучі млини займали досить вагоме місце у напрямі зерно переробки. Київський губернатор досить довго намагався довести владі, що припинення роботи плавучих млинів досить сильно вплине на вартість борошна, до того ж зникнення великої кількості виробництв може ускладнити процес перероблення зерна. Але на превеликий жаль відстояти млини йому не вдалося. Через деякий час влада видала наказ, про заміну плавучих млинів стаціонарними.
Зникнення плавучих млинів
Через деякий час популярність плавучих млинів почала падати. Це було пов’язане з тим, що тепер млини мали можливість знаходитись в межах міста виключно в спеціально відведених місцях і обов’язково потрібно було мати дозвіл. Наприкінці 19 століття плавучі млини почали заміняти та витісняти парові стаціонарні млини. Парові млини мали досить велику виробничу потужність і до того ж вони не заважали руху кораблів по річці.
Але власників плавучих млинів попередили, що при неправильному швартуванні млини будуть вилучатись і навіть знищуватись. А з часом кількість дозволених для розміщення млинів місць стала ще меншою.
Але не дивлячись на всі обмеження деякі плавучі млини продовжували свою роботу і навіть потрапляли в об’єктиви камер тих часів. І хоч в Києві плавучі млини заборонили, підприємці київської області намагались хоч якось заробити на цьому.
Залишки плавучих млинів деінде траплялись на річках в районі сіл та невеличких міст, досить багато було їх і в київській області, але в 1939 році всі плавучі млини зникли. В один момент їх просто не стало. Історики думають, що це пов’язано з війною. Плавучі млини мали досить непогані конструкції і їх могли використовувати військові для переправи на інший берег або просто розбирали дерево для опалення. У будь-якому випадку причина зникнення невідома. І хоч в Києві та в Україні в цілому не збереглось жодного млина, то в Європі в деяких музеях можна побачити деякі деталі.
